— Два роки тому після переїзду в Маріуполь відкрив бізнес — обсмаження кавових зерен. Вклав 18 тисяч гривень. Ці гроші виграв як грант від Данської ради у справах біженців, — розповідає 31-річний Дмитро Леконцев. Із селища Хрустальне Луганської області перебрався до Маріуполя на Донеччині з дружиною 29-річною Поліною та сином Лук'яном, 3 роки.
— Зерна смажив невеликими партіями в притулку для переселенців, де підробляв комендантом. Але справа не пішла через конкуренцію та неможливість готувати великі партії. Тоді написав заявку і виграв ще один грант від міжнародної організації ПРООН на відкриття кав'ярні — 150 тисяч гривень. Частину грошей позичили друзі.
Знайшли приміщення в центрі міста без туалету та з обшарпаними стінами. Відремонтувати допомогли знайомі. Щоб зекономити, власноруч виготовили меблі з піддонів. Купили стільці та столи. Орендували професійну кавову машину. У перший місяць варив каву сам за відеоуроками. Згодом найняв чотирьох працівників. Дружина готує солодощі. Їх постачаємо ще у дві місцеві кав'ярні.
Після відкриття закладу сюди почали приходити іноземці. Це люди, які працюють в ОБСЄ, Червоному Хресті й туристи. Найчастіше замовляють десерти додому. Найпопулярніший — "Анна Павлова". Він один із найважчих у приготуванні. Часто заходять іспанці та китайці, які приїздять до Маріуполя як політичні туристи. Досліджують життя й економіку міста. Не розмовляють англійською. Спілкуємося жестами. Найчастіше купують капучино.
Бізнес не можу назвати прибутковим. Вистачає на зарплатню працівникам і сплатити комунальні послуги з орендою. Найменші прибутки у серпні, бо більшість їдуть у відпустки. Найвищі — взимку, коли заходять грітися у кав'ярні. За день випивають майже 100 чашок кави.
Коментарі