Нас чекають важкі дні. Ворог перейде до тотальної війни
Перемога буде за нами, якщо відповідно налаштуємося
Пригадуєте, я писав про те, як критично важливо протриматись перші дві доби? Як головне не запанікувати? Ми це змогли. І тепер я беру на себе невдячну місію – застерегти від передчасної ейфорії.
Ми зламали ворожий "план А". Бліцкриг захлинувся, втрати ворога такі, що можна казати про "планову утилізацію" інтервентів. Ми пишаємось собою. І маємо для цього всі законні підстави.
Але з цієї законної гордості підсвідомо витікає уявлення, що все, ми вже практично перемогли, лишилось трохи позачищати бродячі ДРГ, і має стати значно легше.
Це вкрай небезпечна ілюзія.
Ворог ще зовсім не визнав своєї поразки. Він лише переходить до "плану Б". А далі має і "план В", і ще пару-трійку варіантів. Своїм опором ми до нестями озлобили потвору, яка і без того патологічно нас ненавиділа. І поставили під питання непереможність РФ, на уявленні про яку базується вся політика Кремля. Тепер для Пуйла дотиснути та знищити нас – не примха, а питання виживання режиму, а отже – і його особистого виживання.
Саме зараз почнеться найважче. Ворог переживе шок від провалу "блискавичної" операції, і перейде до тотальної війни – із поступовим проповзанням вперед ціною будь-яких втрат і знищенням всього перед собою. І на цю війну він кине всі ресурси, які ще лишились у Імперії.
Час наразі працює на нас, відлік пішов. Але це також розуміємо не лише ми, а і ворог
На щастя, ці ресурси геть не безмежні. Ворог це розуміє, отож поспішатиме наскільки зможе. Час наразі працює на нас, відлік пішов. Але це також розуміємо не лише ми, а і ворог.
Головне зараз – від радощів першої перемоги не впасти у невиправдану ейфорію, і не почати з години на годину чекати полегшеня. Навпаки – саме тому, що ми перемагаємо, нас чекають дуже важкі дні, значно важчі за сьогоднішній.
Полегшення прийде, але аж ніяк не за кілька діб. Наразі слід готуватись до масштабного штурму столиці вже не силами ДРГ чи навіть десантників, а головними силами, які лише стягуються поволі зі Сходу, через Сумщину та Чернігівщину, які ще тільки заходять із Білорусі, і які тягнуть із собою важку арту та інші "останні аргументи". Оскільки прорватись до Києва ми їм швидше за все не дамо, припускаю, що їм вдасться на якийсь час взяти місто в кільце, і нам доведеться витримати облогу. В цьому немає нічого неможливого, але на це слід налаштуватися та морально приготуватися.
Слід готуватись до масштабного штурму столиці
Ми поки що воюємо в комфортних умовах – одразу за спиною бійців чекає затишний незруйнований тил, з електрикою, водою, навіть гарячою. У нас поки майже довоєнне харчування. Ну і головна розкіш – безперебійний звязок.
Цього всього може не стати у час облоги. Це нормально, насільки слово "норма" в принципі може застосовуватись до війни. Це треба пережити і витримати. Я впевнений, що ми на це здатні. Але до цього треба бути готовими.
Так само на інших ділянках – у нас загалом величезний мобілізаційний ресурс, але поки що розподілений нерівномірно. Тож на якихось напрямках ми будемо відступати, і навіть тимчасово здавати окремі міста. Це неминуче, бо це велика війна. Головне розуміти, що це не перекреслює нашу першу блискучу перемогу, і не має "переключити" нас в режим "знову пропало всьо".
Ворог недооцінив нас, ми блискуче цим скористались. Але тепер ми змусили його нас не лише ненавидіти, але і поважати. Тож готуємось воювати так, як він воюватиме проти поважного суперника, а не жалюгідної жертви, за яку він нас помилково сприймав. Повага також має свою ціну.
Ми змусили ворога нас не лише ненавидіти, але і поважати. Тож готуємось воювати так, як він воюватиме проти поважного суперника, а не жалюгідної жертви, за яку він нас помилково сприймав
Головне не впадати у емоційні "гойдалки" – ейфорію від перших перемог та шок від того, що замість "заслуженого" полегшення скоро буде навпаки значно важче.
Треба сприйняти логіку комп'ютерної "стрілялки": ми героїчно пройшли перший рівень. У "винагороду" виходимо на наступний рівень, де монстрів більше, і вони "прокачаніші". Кінцева перемога чекає далеко не після одного-двох рівнів. Але вона таки буде за нами, якщо відповідно налаштуємось.
Позаду невдалий рашистський бліцкриг. Попереду – важка війна на виснаження сил, ресурсів, зокрема і на виснаження емоційне. Час вже працює на нас, але якщо ми триматимемось.
І тоді рано чи пізно ми обговорюватимемо план операції по денацифікації братньої Росії.
Терпіння, витримка, спокій. Слава Україні!
