Куди дівся "будапештський" і звідки взявся "нормандський" переговорні формати
Для кращого розуміння міжнародних викликів сьогодення варто згадати хронологію подій навколо агресії Росії проти України у 2014 році
Верховна Рада України запустила дію Будапештського меморандуму своєю постановою від 28 лютого 2014 року з офіційним зверненням до країн-гарантів. Консультації країн-гарантів згідно п. 6 меморандуму були призначені на 5 березня 2014 року у Парижі і туди приїхали держсекретар США, міністр закордонних справ Великої Британії і в.о. міністра закордонних справ України. Але Росія консультації зухвало проігнорувала. І у відповідь в середині березня того року США ввели перші санкції щодо Росії.
Тож слід пам'ятати, що першим міжнародним форматом переговорів весною 2014-го був "будапештський"! Насправді, найбільш легітимний міжнародно-правовий переговорний формат.
Першим міжнародним форматом переговорів весною 2014-го був "будапештський"
Наступним форматом став розширений "будапештський+" з США та ЄС вцілому (замість однієї Великої Британії, яка тоді була в складі ЄС), він же "женевський" (17 квітня 2014-го). Там Росію представляв міністр закордонних справ Лавров. Тож Росія після перших санкцій США, зокрема виключення з G8, цей формат не проігнорувала і на зустріч в Женеву з'явилась, хоча і виступала там з деструктивних позицій.
Однак ці обидва міжнародні переговорні формати були повністю "злиті" новообраним президентом Порошенком 6 червня 2014 року на зустрічі-святкуванні ювілею висадки союзників в Нормандії. Там Порошенко на догоду Обамі, Путіну, Меркель і Олланду погодився замінити США та ЄС на Німеччину і Францію як наших партнерів на переговорах з Росією.
Тобто щойно обраний президентом Порошенко погодився на заміну "женевського" формату на "нормандський", чим суттєво зменшив відповідальність країн-гарантів США і Великої Британії, а також Євросоюзу за подальшу долю України.
А далі у вересні 2014 року Порошенко ще й допустив подальшу паралельну редукцію переговорів до рівня Мінська з по суті фіктивним ОБСЄ замість провідних країн Заходу, що призвело до остаточного глухого кута, зокрема невідповідних міжнародному праву і антиконституційних Мінських домовленостей.
Тож для реального політико-дипломатичного результату в інтересах України необхідно було повернення у 2019 році до формату Женеви ("Будапешту+") за участі за столом переговорів США і ЄС, замість несумлінних і слабких брокерів - Франції й Німеччини та нікчемної ОБСЄ.
Усе інше - від лукавого.
Це і мав би здійснити Зеленський, відмовившись від токсичної і антиконституційної спадщини Порошенка. І посилатися в діалозі з міжнародними партнерами на домінуючу вимогу українських громадян щодо дотримання Будапештського меморандуму та на дві відповідні постанови Верховної Ради від лютого і квітня 2014 року, а також парламентську постанову зі зверненням до Конгресу США щодо безпекових гарантій від березня 2017-го.
Зеленський мав би відмовитися від токсичної і антиконституційної спадщини Порошенка
Однак Зеленський і Ко як справжні дилетанти вирішили успадкувати токсичну спадщину Порошенка як свою, чим здійснили нову стратегічну помилку і співучасть у державному злочині Порошенка.
Тепер і мають ще більший головний біль з поверненням у США до влади лівацько-неоліберальної команди Обами-Байдена, яка, схоже, готова заради уявного залучення Німеччини і Росії до стратегічного стримування Китаю пожертвувати їм східну частину Європи, особливо Україну.
Українці в цій ситуації мають покладатися передусім на власний дух і сили.
