На вулицях Мінська з'явилися передвісники краху режиму Лукашенка

Білоруські "тітушки" – це ознака безсилля

Коли в 2013 році, вже наприкінці правління Віктора Януковича, на вулицях українських міст з'явилися "тітушки" — молодики спортивної статури, що використовувалися владою для розгону опозиційних мітингів і залякування активістів, їх порівнювали з "тонтон-макутами", гвардією гаїтянської диктаторської династії Дювальє. Як і українські "тітушки", "тонтон-макути" не були справжньою поліцією, не служили в силових структурах, зате вони могли бути використані владою там, де силовики своїм втручанням вочевидь порушували б закон.

Взагалі практика таких батальйонів найманців була цілком звичною для багатьох країн Латинської Америки, просто гаїтянські бандити вирізнялися особливою жорстокістю і через те увійшли в світову історію. Однак для українського читача порівняння політичних методів Януковича з діями гаїтянських диктаторів виглядало надто вже екзотичним, - пише Віталій Портников для "Крим.Реалії".

"Тонтон-макути", звісно, не прижилися. Зате прижилися "тітушки", інакше найманців режиму не називали. І тепер, коли в Білорусі люди без помітних знаків серед білого дня викрадають опозиціонерів або лупцюють учасників протесту, їх теж називають "тітушками". А як інакше?

Поява таких "ескадронів смерті" вважається ознакою особливої сили влади. Але насправді, впевнений, це ознака безсилля. Це доказ того, що без грубої сили, без систематичного порушення власних законів диктатор не може утримати владу. Що він не може розраховувати навіть на відданих йому силовиків, які не хочуть вдаватися до прямого порушення законів. Що він у своїй боротьбі зі співвітчизниками готовий використовувати відвертий бандитизм. Саме тому феномен найманців в Україні розквітнув за часів Віктора Януковича. Леонід Кучма обходився в своїй боротьбі з опонентами правоохоронними органами — до речі, ще й тому, що силовики були впевнені в стабільності режиму, а тому могли піти і на порушення закону.

А коли влада вдається до послуг бандитів — це ознака того, що вона не розраховує на власних силовиків, а ті не впевнені в її довговічності. До речі, з цієї ж опери — історія з так званою "самообороною Криму". Її загони з'явилися саме тоді, коли ще було невідомо, чи вдасться Росії окупувати півострів. Кримські силовики не могли бути задіяні в боротьбі з прихильниками збереження півострова в складі України. Росія боялася відкрито застосовувати свої збройні сили, тим більше проти мирного населення — звідси "ввічливі зелені чоловічки", предмет особливої гордості Володимира Путіна. Найбруднішу роботу окупант тоді доручив саме "самообороні", кримським "тітушкам".

Те, що режим Лукашенка в своїй боротьбі з опозицією й учасниками протестів дедалі частіше вдається до послуг найманців, свідчить про те, що цей режим перетворюється на аналог режиму Януковича. Що тепер Лукашенко не може розраховувати на те, що силовики виконають будь-які його накази — і це в країні, де ще в дев'яності роки безслідно зникали опозиційні політики, а силові структури завжди використовувалися задля особистих інтересів диктатора і його найближчого оточення. Однак тепер силовики можуть вже не бути впевненими в довговічності режиму і власній безкарності. Ось чому на вулицях, як і в період українського Майдану, з'являються відверті бандити. Ось чому "тітушки" на вулицях Мінська — це не доказ сили Лукашенка, а доказ його слабкості.

Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода