Схоже, нічим ми сучасному світу не цікаві

Хочемо жити добре, потрібно працювати, люди

Ось, сиджу я, їм заварне тістечко, і знаєте, непогано. Зрозуміло, що всередині крем з пальмового масла, зверху глазур з невідомої субстанції, у тісті повно розпушувача, але все одно смачно. Раніше такі ж, тільки натуральні, продавали у центральному гастрономі на Хрещатику. У кондитерському відділі, де завжди смачно пахло запашною кавою, а у вітринах було повнісінько різних солодощів. На жаль, центрального гастроному вже немає, як і безлічі інших значущих для киян місць. І вже давно на головній вулиці міста пахне не кавою і парфумами модниць, а смородом машин, - пише Іван Компан для NV.ua.

Так що там говорити, того Хрещатика, де виблискували нарядами перші красуні міста, демонструючи фасони, підглянуті в затертих до дір іноземних журналах мод, що передавалися з рук у руки, де на тлі комуністичної сірості хизувалися нерадянським одягом відомі фарцовщики, де безліч людей знали один одного поіменно або, як мінімум, в обличчя, де кипіли пристрасті і розбивалися серця, його вже немає. Залишилася повна безликість, обвішана рекламою і набита хабами, коворкінгами та іншою одноразовою нісенітницею. Ну, хіба що, "перепічка" залишилася. Її, як продавали 30 років тому, на розі Леніна, так і зараз продають, тільки вже на розі Хмельницького. Хрещатик перетворився на якийсь вечірній квартал, з заїжджими мешканцями.

Ось я і подумав, доїдаючи своє пальмово-заварне тістечко, а що ще у нас залишилося, нехай не тільки у Києві, а у всій Україні? Чим можемо бути привабливі і цікаві світові?

Ну, перше, що з позитивного на думку прийшло - це літак "Мрія", українські боксери-чемпіони та "Київський торт". Ось вони, сьогоднішні символи країни. Хоча, літак-гігант, хоч і диво, але майже ніким незатребуване, боксери, в основному, за кордоном б'ються і їх, скоріше, можна вважати частиною того світу, а не нашого. Залишається тільки торт. І, будь ласка, не подумайте, що "Київський торт" - це елемент передвиборчої агітації. Що, мовляв, якби не ще чинний президент, то Україна зовсім би безликою залишилася. Шкода тільки, що шедевр кондитерського мистецтва з кожним роком стає все менш доступними. Відсотків, так, на п'ятнадцять-двадцять у середньому в рік дорожчає. Хоча, не дивно. Чим менше національних символів залишається, тим вони дорожче.

До речі, "перепічка", яка пережила всі часи і режими - теж ніяка не передвиборча алегорія. Просто - смажена сосиска в маслі, що збуджує у голодних захоплюючі очікування, а залишає після себе лише печію.

Що є у нас такого, що може змусити підприємливих іноземців кинути свої світи і переселитися до нас? Та не на вихідні, щоб на дівчат красивих подивитися та дешевизною насолодитися, а надовго. Щоб життя своє з Україною зв'язати, імпульс країні дати, дихання нове, грошима, ідеями та енергією. Адже саме так, свіжою кров'ю, багато країн і розвиваються.

З інших привабливостей на думку спадають найродючіші чорноземи та історія про неймовірно працелюбний народ. Хоча з цим не все однозначно. Навколо чорноземів суцільна корупція, та й більша частина їх вже поділена. Народ же, ті, хто дійсно, до праці був схильний і ініціативи не позбавлений, вже давно вирішив не чекати поки гора процвітання сама прийде до Магомета, а поступово розбрелися по світу, світ за очі.

І в результаті, якийсь висновок невтішний сам собою напрошується. Схоже, що нічим ми сучасному світу не цікаві. Економіка зростає слабенько, творча думка вичерпалася, ринок збуту маленький, а ресурси, що залишилися, в основному, старомодні. Вугіллям і рудою сучасну економіку не піднімеш. З таким підходом, хіба що, роль буфера, що відокремлює цивілізацію від орди, можна грати. Поки сили не закінчаться. Хоча ні, сили не закінчаться, їх, адже, завжди ззовні, черговим кредитом підживити можна.

Що й казати, перспективи так собі. Надія тільки на себе і є два шляхи. Або валити, світ за очі, або за розум взятися і почати працювати, роблячи країну великою. І не балачками про унікальність нації, не турне по закордонах у шароварах і вишиванках, не пошуком українських коренів у живих і мертвих заокеанських знаменитостей, а наполегливою працею. Як це відбувається в процвітаючих державах. Хочемо жити добре, потрібно працювати, люди. Кожен на своєму місці, з ранку до вечора, до сьомого поту. А ні, тоді залишається жувати "перепічку", облизуючись на дорогущий "Київський торт", і сміятися над тупими жартами, кожен у своєму кварталі.

Передруковується з дозволу автора