Найлегше – посміхатися. І найтяжче – посміхатися
Поводь себе з оточуючими так, як хочеш, щоб вони поводились з тобою
Я би не хотіла працювати в сфері обслуговування. Бо ми, клієнти, страшні.
Всі свої негаразди, проблеми, комплекси, біди, переживання люди часто вихлюпують саме на касирів в супермаркетах, операціоністів в касах, кондукторів в транспорті і так далі.
Роздратованість, грубість, незадоволеність, похмурість – наше все. Так, часто з обох боків.
Мені, буває, теж дуже тяжко контролювати себе. Ні, не грублю, але періодично з великими труднощами вимикаю незадоволене обличчя.
Десять років тому моя донька поїхала вчитися до Торонто. Пройшов десь рік, і я її запитала, що для неї було найскладнішим в чужій країні?
- Знаєш, найтяжчим було посміхатися людям. У мене реально боліла щелепа. А потім пройшло. І тепер я навіть не уявляю, як можна не усміхатися?!, - почула я.
Я стараюсь бути приязною на вулицях, в магазинах і так далі. Так, саме стараюсь. Тому що на рівні базової навички у мене це не спрацьовує.
На касі в супермаркеті, куди я заходжу регулярно, є касирка. Вона – неймовірна, нетипова, інша. Спокійна, зосереджена, привітна, з хорошою, правильною мовою. У неї завжди гарний настрій і посмішка. Іноді мені хочеться зайти в магазин, щоб просто її побачити.
Знаєте, ну нічого ж особливого в отому спілкуванні касир-клієнт. Привіталися, уточнили кількість пакетів, розрахувалися, попрощалися. А я виходжу – і люблю весь світ. І посміхаюсь.
Ну нічого ж особливого в отому спілкуванні касир-клієнт. Привіталися, уточнили кількість пакетів, розрахувалися, попрощалися. А я виходжу – і люблю весь світ
В банку, де обслуговуюсь, є операціоністка. У нас з нею стосунки на хімічному рівні. Ми жартуємо про якісь буденні речі – і мені смішно і комфортно.
Я люблю заходити в маленький магазинчик "Здорова їжа". Перше наше знайомство відбулося з моєї фрази: "Як?! У вас немає терміналу?! Але ж це зручно!".
- Та у нас практично всі розраховуються готівкою, і ми боїмося, що встановимо термінал - і намарно.
- Я наприклад, ваша потенційна клієнтка, але я не люблю готівку. Жаль…
Прийшла знову через тиждень. Мені від порога власник каже:
- Термінал є! Все, як ви замовляли!, – і посміхається.
Чи треба говорити, що я туди ходжу часто?
Я люблю оцю персональну включеність у ставленні до мене, як до клієнтки. Я знаю, що принцип – поводь себе з оточуючими так, як хочеш, щоб вони поводились з тобою, - спрацьовує неодмінно. Якщо не з першого разу, то з десятого точно.
Любити людей – то досить складно. Але воно того варте. Бо ми, люди, можемо бути прекрасними. Правда ж?
Зоя Казанжи, для Gazeta.ua
Коментарі