Нова "вісь зла" - хиткий союз різновекторних сил

Російсько-українська війна в черговий раз в історії розділила світ на тих, хто підтримує демократичні (читайте - західні) цінності - і тих, хто намагається нав'язати власні. Цього разу "вісь зла" виглядає як Іран-Росія-Китай (причому останній представлений також своїм аватаром - Північною Кореєю). Найбільш очевидною така співпраця виступає в діяльності групи Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка (БРІКС) і Шанхайської організації співробітництва - можливо, двох найвідоміших російсько-китайських альтернативних багатосторонніх інституцій.

Багато хто вже зазначав, що нова "вісь зла" дуже нагадує іншу, часів Другої світової війни: Німеччина-Італія-Японія. Структурно схожість між тодішнім і теперішнім часом вражає: ревізіоністські держави "прагнуть кардинально трансформованого світового порядку" в часи глобальної взаємозалежності. Як і в Другій світовій війні, спільним ворогом цілком може стати дещо несподіваний, об'єднавчий зовнішній чинник.

Однак чи є такий альянс життєздатним? Це питання дедалі частіше ставлять як західні, так і російські, і навіть китайські аналітики. Адже очевидно, що кожна з трьох держав має власні інтереси, які дуже часто просто не збігаються з інтересами інших. Очевидно, що спільним є бачення майбутнього глобального світу як поля бою: Китай серйозно розглядає можливість конфлікту зі Сполученими Штатами щодо Тайваню, Росія - більш тривалу війну в Європі, аж навіть до локального зіткнення з країнами НАТО, а Іран взагалі вважає, що він постійно перебуває під загрозою нападу.

Тому дуже важливим елементом співробітництва ці країни бачать військово-технічне. Так, усі три країни доклали спільних зусиль, щоб усунути свою залежність від американської глобальної навігаційної супутникової системи GPS і натомість посилити системи одна одної. У 2021 році іранські військові отримали повний доступ до китайської супутникової навігаційної системи BeiDou (доречі, друга країна, окрім Пакистану), в той час як тривають зусилля з інтеграції між BeiDou і російською супутниковою системою ГЛОНАСС. Крім того, Іран передав Росії технології виробництва ударних дронів, Північна Корея - артилерійські снаряди та оперативно-тактичні ракети.

На перший погляд, для Китаю, Росії та Ірану потенційні вигоди від співпраці в рамках формалізованої осі є інтуїтивно зрозумілими. По-перше, це сприяло б досягненню спільної мети - кинути виклик і змінити світовий порядок, який нині очолюють США. По-друге, створення формалізованої тристоронньої осі відкриває можливості для міцного економічного партнерства між усіма трьома країнами, щонайменше дві з яких (Росія та Іран) перебувають під достатньо жорсткими світовими санкціями. Однак не все так просто - кожна держава виносить на обговорення свої власні проблеми, які перешкоджають формуванню загальної позиції тристоронньої осі.

Виклик, який Росія кидає появі осі, полягає не у відсутності інтересу, а радше у відсутності фокусу. З моменту свого повномасштабного вторгнення в Україну, Москва виглядає не надто надійним партнером. Показовим прикладом є неодноразова відмова Росії поставити ударні літаки Су-35, які придбав Іран. Ще однією проблемою, яку Росія створює для потенційного тристороннього альянсу, є її небажання вступатися за Іран за будь-яких обставин. Наприклад, Росія продемонструвала обмежену готовність протистояти постійним атакам Ізраїлю на іранські об'єкти і персонал в Сирії. Іншими словами, вже існують чіткі межі того, наскільки далеко Москва готова розширювати свою підтримку Ірану.

Для Пекіна одним з найбільших каменів спотикання на шляху до створення формального альянсу з Іраном і Росією є те, що він просто не хоче такого альянсу, принаймні, в тому вигляді, в якому його бачить Іран. По-перше, бравада Ірану, який порівнює свою співпрацю з Росією і Китаєм з "новим НАТО", діаметрально протилежна підходу Пекіна, який завжди уникає глибоких, зобов'язуючих альянсів у сфері безпеки. По-друге, для Китаю членство у відверто антизахідному блоці з двома глобальними паріями суперечило б його прагненню чітко уникати прагнення (або того, щоб його сприймали як прагнення) до повного розриву зі Сполученими Штатами. З огляду на його значну "частку в нинішній міжнародній системі", Китай, швидше за все, не захоче брати участь у відкритому протистоянні, яке призведе до більш серйозного розриву з Вашингтоном. Зрештою, саме прагнення Пекіна не бути сприйнятим як частина відверто антиамериканського блоку стало причиною того, що Китай більше десяти років вагався з наданням Ірану повноправного членства в Шанхайській організації співробітництва.

Останній виклик полягає в тому, що Китай розходиться з Росією та Іраном у своєму баченні ролі Індії в усьому цьому. Дійсно, і Іран, і Росія, схоже, прагнуть створення чотиристороннього альянсу, який включав би Індію і який теоретично мав би переважний вплив на всю Євразію. Та ж сама "Доктрина Прімакова", наприклад, прямо називає Китай та Індію державами, з якими Росія співпрацює проти Сполучених Штатів у рамках "стратегічного трикутника". Іран, у свою чергу, прихильно ставиться до Росії та Індії, оскільки вони в умовах західних санкцій надають йому можливість зміцнити свою економіку через участь у міжнародному транспортному коридорі "Північ-Південь". Коротше кажучи, тристоронній альянс, який виключає Індію або вороже ставиться до неї, навряд чи матиме велику підтримку в Москві чи Тегерані. Пекін, навпаки, не бажає залучати Індію до цієї хиткої осі. Наразі Китай та Індія дедалі більше конкурують за вплив у Південній Азії - як економічний, так і військовий.

Нарешті, нинішня війна між Ізраїлем і ХАМАС підкреслює той факт, що там, де існує тристороння координація, вона часто обмежується риторичним узгодженням позицій і дипломатією. Наприклад, російські та китайські наративи щодо Гази значною мірою віддзеркалюють іранські - критичні до Ізраїлю, і підтримують ХАМАС. Російські і китайські офіційні особи зустрічалися з лідерами ХАМАСу. Коли справа доходить до резолюцій щодо Гази, ці дві країни голосували в Раді Безпеки ООН в тандемі. Однак ці риторичні та дипломатичні позиції навряд чи обмежуються членами так званої тристоронньої осі, а скоріше відображають більш глибокий глобальний розкол, з якого Росія і Китай намагаються отримати вигоду. Хоча зв'язки між Ізраїлем і Росією та Китаєм погіршилися внаслідок цих позицій, обидві країни прагнуть зберегти свої позитивні відносини з Ізраїлем, і жодна з них не допомагала ХАМАСу на полі бою (ті російські зразки озброєння, які фіксуються час від часу у палестинських бойовиків, мають сирійське та іранське походження).

Таким чином, станом на зараз ця вісь виглядає вельми крихкою. Натомість реальна загроза є більш витонченою: кожна з цих трьох країн прагне використати свою зростаючу мережу багатосторонніх партнерств, часто поза межами цього тристороннього контексту, на свою користь і на шкоду країнам західної демократії.

×