суббота, 25 октября 2014 09:05
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Сподіваюсь на краще

Донька вперше поїхала до Львова. Подруга Аліна, яка там навчається, довго запрошувала. Іра нарешті наважилася. У суботу дзвонить.

– Батьку, я закохалася в це місто. Які тут церкви, які площі, які кав'ярні! Нічого красивішого я в житті не бачила.

Запитую, чи була в знаменитій "Криївці".

– Аякже. Сказала, що не московка і пройшла. Але що було потім, досі соромно згадувати. Алінка, морда, нас розіграла. Cідаємо ми з подругою Мариною за столик. Такі собі провінційні черкаські дівчатка. Народу – повно, ніде яблуку впасти. Аліна каже, що буде трохи згодом. Раптом приходять до нашого столика хлопці в камуфляжі. На всю "Криївку" кричать, що пробралися москалі. Для більшого страху палять у повітря. В ресторані – гробова тиша. Беруть за руки й ведуть нас із Мариною в карцер. Там на столі стоїть якась страшна алюмінієва миска й більш нічого. Я злякалася! Кричу, що не москалька, бо вчуся на українській філології. Не допомагає. Зачиняють і йдуть геть. Через 10 хвилин повертаються. Просять прочитати вірш Шевченка "Мені тринадцятий минало". Декламую – і виходжу на волю. Там знову стаємо центром загальної уваги. Кажу Аліні, що ще один такий жарт не переживу.

Я сміюся й пригадую, як кілька років тому в "Криївку" водили теперішнього лідера сепаратистів Олега Царьова. При вході він відмовився зізнатися, що не москаль.

– Я – русский.

– Руський? Таке не проходить. Кажіть гасло.

– Тогда мы уходим отсюда, – сказав Царьов і пішов геть.

Після цьогорічних подій на Донбасі Царьов розуміє, що тепер йому нізащо не можна потрапляти до рук справжніх бандерівців. Утім, я ще сподіваюся на краще. Передчуваю неабияку насолоду, коли він, збиваючись і запинаючись, декламуватиме цикл віршів Шевченка "В казематі".

Сейчас вы читаете новость «Сподіваюсь на краще». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі