Беспокоит будущее, так как "сейчас" мы уже не переделаем

Якщо чесно, то мало цікавить "зараз" України, але цікавить можливість вплинути на середньострокову перспективу хоча би на своєму дрібному рівні. Бентежить майбутнє, бо "зараз" ми уже не переробимо. Наше "зараз" просто таки кровоточить тяжким минулим, воно з нього тече, як з кабана.

Єдиний відомий мені спосіб прогнозувати (прозрівати) майбутнє - це запланувати і самому втілити. Тому я весь уже там, і саме тому такими дикими мені здаються звичайні щоденні речі типу "здрасть-пжалста". Для мене це уже далеке минуле, і я відчуваю себе селенітом з машини часу, якого занесло у цей буремний світ з майбутньої України "здорової людини". Не з інвалідизованою Ільфом і Булгаковим ідентичністю, не з рашн ленгвіч по дефолту на упаковці шматка мила, а різноманітну і в той же час цілісну країну, де різноманіття існує не за рахунок занесеної на багнетах культури, а завдяки місцевим, саме нашим локальним ідентичностям.

Бо коли я чую "Украина же разная", то розумію - йдеться не про внутрішньо українське природне різноманіття, а про "русский" інтернаціонал, який саме нашої різнобарвної монолітності боїться понад усе.

Україна "не разная". Вона якраз таки напрочуд монолітна, від козацьких сіл Сумщини і аж до Перемишля, у цій своїй барвистій українськості. А от мешканцям по-справжньому і дійсно "разной страны" доводиться "сшивать" свій рваний інтернаціонал чеченськими війнами, а врешті й конвульсивним нападом на Україну. Просто щоби все кругом було "разное", тобто "русское".

До речі, якби в паспорті досі була графа національність, то слово "разная" в ній не завадило би мати, для чистоти експерименту. Я ж, наприклад, дійсно маю різне етнічне походження, але мені й у голову не приходить пояснювати, що все складно, і "всякое разное" намішано.

Я українець, і не *бе. Чого і вам бажаю.

Оригінал