Власть пытается загнать журналистику в стойло
Им нужны носители оптимизма, зрители, которые будут обеспечивать команду КВН аплодисментами
І подумати не міг, коли писав, що нас чекає Кучма 2.0 (саме тоді частина людей сяяла від зміни віх і всілякого оптимізму, включно з інвестиційним і диджитальним), що цей процес почне оформлюватися так швидко – ще перед Святим Миколаєм.
Закриті директиви у вигляді так званих "темників" свого часу, на початку 2000-х років, трансформувались у загальні "вимоги і стандарти новин". Відмінність між Кучмою 1.0 і Кучмою 2.0 у тому, що директиви першого не поширювалися на всі ЗМІ, а мали точковий характер – їх отримували не всі медії, а лише конкретні, по-справжньому стратегічно важливі. Тоді як другий має амбіцію тотального контролю за ЗМІ у вигляді якогось незрозумілого ще до кінця формату, який будуть виробляти "всім миром" і виправдовувати технологічними слівцями на кшталт "саморегулювання" та "співрегулювання". Але при цьому конкретні бейцали кожного журналіста триматимуть у невидимій долоні віртуального державного контролера.
За Кучми 1.0 волали про цензуру і наступ на свободу слова. За Кучми 2.0, боюся, ніхто цього робити особливо не буде
Долоня буде змінювати свій температурний режим відповідно до поведінки журналістів. Декого ніжно пеститиме, декого різко і боляче стискатиме. Але про долоню і бейцали – це, звісно, метафора, "шутка юмора". Усе відбудеться за обопільною згодою сторін. "Саморегулювання" ж усе-таки. Ніхто не тиснутиме – все самі. Процедуру вироблять акуратно, журналісти самі в цьому візьмуть участь, "Захід" звично змовчить – у нього тепер така стратегія. Ну, тобто, вішальники візьмуть участь у розробці формату свого зашморгу. Державного контролера не буде десь конкретно. З часом він поселиться в кожному журналісті. І якщо за Кучми 1.0 волали про цензуру і наступ на свободу слова, то за Кучми 2.0, боюся, ніхто цього робити особливо не буде. Досі всіх навколо занадто сліпить такий мандат народної довіри. А отже, поняття "свободи слова" в суспільстві спектаклю буде проституйоване остаточно.
Це ще, звісно, зовсім несміливі, початкові спроби загнати журналістику в стійло, але саме в журналістах ця влада зацікавлена найменше. Їй потрібні оглядачі, які повідомлятимуть про успіхи, їй потрібні носії оптимізму, тобто глядачі, які забезпечуватимуть команду КВН аплодисментами. Тільки потім не кажіть, що ви сподівалися на щось інше. Фашисти сьогоднішнього дня назвуть себе лібертаріянцями.
Скажете, занадто песимістичний сценарій? А існують підстави для оптимістичніших?
Комментарии