Поляки не далеко ушли от россиян

Пахнет снова Бузиной

Що й казати – щастить нам на тихих вар'ятів з нового польського уряду. Мало того, що Томаш Жимковський (депутат польського Сейму, - ред.), цей польський Бузина, називає Західну Україну "Східна Малопольща", то повторює давню байку московитських шовіністів, нібито "у польській традиції українців називали русинами, назву "українці" створили австрійці. Я не є філологом, але це було утворене від визначення "у края", тобто пограниччя. Це австрійці придумали".

Перед тим він вже прославився не однією брехнею, в тому числі вигадкою, буцім у Перемишлі українець накинувся на громадянина Польщі та зірвав з нього футболку з надписом "Волинь – пам'ятаємо!", хоча це польські нацики зірвали з учасника української церковної ходи вишиванку.

Якщо хтось не є філологом, а береться тлумачити походження назви якоїсь країни і її народу, то він бевзь. Іншого не дано. Московити й поляки віддавна ширили маячню про Україну як окраїну Росії, хоча синонім Украйна заперечує це, як і те, що існує Крайна в Словенії.

Більшість країн називаються дуже просто, якщо не сказати примітивно: Низька Земля (Нідерланди), Земля Льоду (Ісландія), Земля Тюленів (Зеландія, а від неї – Нова Зеландія) і т. д. Україна – не що інше, як просто країна. Без жодних фантазійних укрів.

Але московитам треба було показати нас, як своїх в дошку, бо "ми же адін народ і шо нам дєліть". Тому вони й вчепилися за окраїну, хоча це навіть не українське слово. І якщо глянути на мапу України, то Україна більша за Польщу і більша за питому Московію. То як може така територія вважатися околицею чогось меншого за неї? І чи погодився б якийсь народ називати і оспівувати свою країну, як околицю? Бо якщо "окраїна", то чого саме? Сусіда праворуч чи сусіда ліворуч?

Звісно, в польського політика були першоджерела цієї вигадки: саме на "окраїні" наполягав польський історик Грондський (XVII ст.), а пізніше й Карамзін.

Щодо так званої польської традиції називання українців русинами, то вона існувала паралельно з назвою "українці" і жодного стосунку до цього не мали австріяки, німецький штаб чи особисто Бісмарк.

Українці найактивніше стали називатися українцями з XVII ст., хоча паралельно писалися й русинами та рутенами. Проглядаючи списки студентів у європейських університетах XV – XVII, я натрапляв на сотні і сотні українців. Українці записувалися переважно як "русин" ("rutenius", "ruten") або "роксолан" ("roxolanus"), або ж просто "Johanes de Ruthenia". А часом і не уточнювали, до якої нації належать, хоча прізвище уже само про себе говорило: Гулевич, Щука, Запорочко, Мазурко, Маркевич, Щербак, Євстафій Волович, Станіслав Кішка і т. д.

Ба більше – представники славетної львівської родини Боймів (один із яких згодом відвідав Китай і описав свою мандрівку), чия каплиця й досі збереглася, теж записувалися всюди "русинами", хоч і були католиками.

Справжньою несподіванкою для мене було натрапити на такий запис: "Joz. Daniel Dzik, wikaryusz katedralny łucki, natione Vkrainensis de district Kiiouiensi". Себто "Йосип Данило Дзик, вкраїнець, з Київщини". Це у Падуї, а в кенігсберзькому університеті (Die Matrikel der Albertus-Universität zu Königsberg) опріч "русинів" уже десятки "вкраїнців" за період з 1547 до 1790 років: Greg. De Milloradowicz. Eq. Vkrainensis, Mich. De Hornowsky, eq. Starodub, in Ucrania-Russ. А були й такі, що записувалися козаками.

Траплялися й білоруси, чи то пак литвини, як їх називали, хоча так само називали і поліщуків та волинян, але жодного тобі прєдставітєля рускаго міра! Не бажали вони навчатися в Європі.

Очевидно, що після того, як московити привласнили наш етнонім, ми змушені були перейняти інший. І ще на початку ХІХ ст. терміни Україна, українець, український не викликали в московітів невдоволення, якось вони замикали на них очі. Та незабаром, а точніше після арешту кирило-мефодіївців, на зміну їм приходить Малоросія, хохол, хохлушка і т. д.

Але вже в XVII ст. Європа теж призвичаюється до нової назви Русі – Україна. В збірнику "Documente privitoare la istoria românilor" (1885) під роком 1674 читаємо: "ut mihi et huic Regioni Vkrainensis".

Поляк Szymon Okolski в "Orbis Polonus" (1641) вживає "Regno in campis Vkrainen".

Німець Sigismund Friedrich Wartmann (1658) – "Bawern in der Vkrainen".

Польські та польськомовні письменники початку ХІХ ст. теж постійно вживали термін українець та Україна: Діонизій Бонковський "Śpiewka do najpiękniejszej w Ukrainie Ukrainki", Міхал Чайковський, повість "Ukrainki", Ігнацій Коморовський, пісня "Ukrainiec" – це все окремі видання. А їхні автори не мали контакту з австріяками.

Російські політологи давно вже зробили висновок, що "Украина с плодородным черноземом, с богатым Донецким бассейном, с плотным населением и выходом в Черное море великолепно может существовать как самостоятельное государство без Великороссии, но что последняя, загнанная в Сибирь и тундры, отрезанная от Черного моря и прижатая к берегам Ледовитого океана, не может обойтись без Малороссии".

Оце і є головна доктрина путінської пропаганди. Росіяни нас не хочуть і не можуть відпустити, бо вони з усвідомленням своєї імперської мети жили віками. Чи далеко від них втекли поляки? Судячи з намагання нас принизити – ні.

Публікується з дозволу видання "Збруч"