Недавно зайшов до однієї модерної кав'ярні. Такої, де на дошці білим по чорному написано — еспресо, капучино, мокачино, латте, гарячий шоколад. Де шеренга пляшок з екзотичними сиропами різних кольорів, а у дівчини — стандартно відпрацьовані жести й обов'язкове "харошего дня". Збирався покинути те місце — і тут усередину ввійшла баба. Очевидно, звідкись із ближнього базару. Баба була на 100 процентів класична. Мала, кругла, в рясній спідниці. У вицвілій фіолетовій синтетичній куртці, що нагадувала куфайку. З-під неї ще виднівся сірий светр, довший за куртку. Мабуть, баба зі своєю морквою чи козячим молоком вибралася з дому рано, як ще сонце не пригріло. Кінці її теплої хустки були зав'язані не коло підборіддя, а по-старовинному — на голові. Так, що утворювали невеликі ріжки, як у вухастої сови.

Дивно, коли я бачу нинішніх старих бабів, завжди забуваю, що вони — мої ровесниці, які колись носили прозорі нейлонові блузки, міні-спідниці й кокетливо підстригали чолку. Тобто все, що я любив. Ні, вони здаються мені архаїчними бабами з моєї юності. Особливо, коли зав'язують хустку по-старовинному, як оця баба. Її поява в цій кав'ярні здавалася неймовірною. Захотілося побачити, що буде далі. І, що вона замовлятиме. А кав'ярня така тісна, що нас двоє — вже багато. Довелося на крок відступити й старанно розмішувати свою каву. Думав, може доведеться заступитися. Коли їй скажуть, що ви, бабо, заблудилися й у вас таких грошей немає, щоб ходити сюди. А не довелося. Баба відкрила рота й сказала по-хазяйськи, як у себе в хаті: "Чаю. Без сахарю!"

Вийшов звідти, а на душі сумно. Вредна баба ненароком нагадала, що всі мої давні спроби заступатися за наших дівчат були смішні й невдалі.

×