Ня ілі ля

Оці англомовні оголошення, що звучать зараз у метро, якось дивно тривожать генетичну пам'ять, чи що воно там у нас є. Вони ніби туманно нагадують про якусь окупацію або про людей, що несподівано опинилися в чужих краях. Мені баба колись розказувала, як у нас зупинилися німці, що відступали з-під Харкова. Мабуть, там було страшно. Канонада з того краю гриміла день і ніч, і один німець, киваючи в той бік, казав бабі: "Каркофф, муттер, Каркофф!" — і плакав отакими-о сльозами, бо в нього десь були маленькі діти, пояснювала баба.

Кажуть, що ці англомовні оголошення, стейшн Шульяфка, не зовсім правильні. Але може бути, що саме оця неправильність буде комусь рідніша, ніж якби було все правильно.

Ось тут-таки в метро балакають двоє наших:

— У нас Євро коли починається, восьмого чи дев'ятого?

— Восьмого.

— Дак якого — юня ілі юля?

— Юня.

— Ня ілі ля?

— Ня, ня!

Мабуть, англосакс, що добросовісно вивчив нашу мову в Колумбійському університеті, мало що зрозумів би, бо це схоже більше на мусульманську молитву: ня-ілі-ля… Муамад-расуль-алля.

А ще в нас люблять казати: в марту і в маю, з наголосом на останньому складі.

— Це ми з вами коли бачились? У марту? Ти диви, як времня летить!

А в маю — це армія, яку ми ще не забули. Якщо хто там служив — розуміє, про що я кажу. От хтось один у темній казармі після одбою подає голос:

— Дємбєль в маю!

— Всьо по х…!!! — весело, хором гримить казарма, сотня горлянок, аж шибки деренчать.

А коли в кого дембель у листопаді? Відповідають точно так само, бо дємбєль нєізбєжен, як крах капіталізму, так тоді говорилося.

От зараз клопочуться, щоб зробити саме оцю нашу мову другою державною. Ну, нехай, подивимось. Все одно — дембель в маю, хлопці.

×