Короткий плач

На узбіччі дороги, якою йду на роботу, зацвіла польова березка, бур'янець, чиї квітки схожі на труби грамофонів. Вони з'являються на стеблі довгому й тонкому, як дратва, що нею латають чоботи. З кожним роком поява цих грамофончиків усе більше зворушує мене, і хочеться спробувати це пояснити.

У мене в житті жодний любовний роман не починався літом

Ці квітки створені майже з нічого — аж здається неймовірним, як це вони враз не в'януть на сонці. Дивним чином вони свідчать, що вже літо. І ще щось у них нагадує про те, що в мене в житті жодний любовний роман не починався літом, хоч це й здається дивним. Раніше я про це не думав, а тепер думаю, що все тут, мабуть, просто: колись це був якраз початок канікул, коли ти перестаєш ходити до школи, а отже — перестаєш бачити дівчат. Одначе не перестаєш думати про них, й це пов'язано саме з оцими квітками. Це квіти для медитацій, бо тобі треба йти на город і полоти до обіду. І так само дівчата з твого класу, або з сьомого чи шостого, полють десь на городах оцей самий в'юнок — на городах, що тягнуться вздовж річки, звідси аж до Сотничого. І ти собі кажеш: "Нічого, я вас побачу восени!" Через те всі мої романи припадають на осінь.

А поки що над усім цим простором стоїть ясний сонячний день і передобідня тиша. А оці квітки схожі на маленькі грамофонні труби, і в них вчувається звук, якого ти ждеш, бо він означає, що можна покинути розпечений сонцем город і йти додому, в тінь верб. Цей звук нагадує короткий — але густий — плач. Так робить корова коло воріт — нагадує, що прийшла з поля. Вона робить це, не розтуляючи губ. Так само співав дядько Сашко — він шив чоботи й не міг співати словами, бо тримав у зубах кілька гвіздків.

А може, він співав так через те, що боліла прострелена нога.