– О, привіт! Скільки ж ми з тобою не бачилися? – мама перепиняє огрядну жінку на вулиці ­Львова. – Напевно, років зо 20.

Мені та жіночка одразу пригадалася. Хоча під час останньої зустрічі я була ще зовсім малою, а тітонька значно худішою. У молодості разом із мамою працювали на заводі. Тоді екс-колега поспішала в суд – розлучалася з чоловіком.

– Ми би з ним жили, якби не свекруха, – нарікала. – Я наче в тюрмі. Кожен крок контролює. То не в тому баняку картоплю варю, то неправильно макарони посолила. Диктує, коли з дитиною гуляти, коли спати класти, що їсти давати. Кажу їй, аби не лізла, вона не чує. Затялася: поради даю, бо більше життєвого досвіду маю. А він – типовий мамин синок: всі її вказівки виконує. Я того більше не виношу. Буду сина сама виховувати. Нехай наша сім'я буде на свекрушиній совісті.

Малому рік – не ходить на горшок

Цього разу жінка знову поспішає в суд. У руках, як і тоді, несе теки з паперами. Її син розлучається.

– З невісткою жити неможливо! – мало не плаче. – Нічого в тому житті не розуміє. Макарони варити не вміє. Кидає в холодну воду! Картоплю як недосолить, то пересолить. Коли малий родився – взагалі з ним раду не давала. У півроку ще дитина не сиділа. Кажу, підсаджуй. А вона: "В інтернеті написано, що не можна. Дитина сама має сісти". Малому рік – не ходить на горшок. А вона: "В інтернеті написано, що з півтора року вчити треба". Що мені твій інтернет? ­Слухай, що кажу, у мене життєвого досвіду більше. Ми такі не були, – на ходу прощається і біжить.

Її чекає син. Сказав, без неї на суд не піде.

Мамина екс-колега, напевно, не знає, що її колишній чоловік одружився вдруге. У них – троє дітей. Коли його мати вийшла на пенсію, оформив у будинок для літніх людей.

×