Тиждень тому колишній мій учень Славко Дриженко одружився. Я його вчив на зорі своєї дворічної кар'єри вчителя. Разом із нареченою Наталкою покликали до ресторану найближчих - батьків, брата Миколу із сім'єю та ще кілька родичів. Скромно відгуляли й поїхали в Карпати. Кажу своїй дружині: це - по-європейськи, тобто без масового дикунства в стилі українського шалашу, купання в багні батьків і застілля на 300 чоловік.

Як я одружувався, мою матір п'яні гості так викупали в крижаній воді, що місяць кашляла, аж за стіни бралася. Але так треба було. То була данина громаді, справа честі -  видав дочку чи сина оженив, мав зарізати кабана, наварити літрів 150 самогону й усіх напоїти. У борги від таких п'янок батьки молодих влазили надовго.

Мав зарізати кабана, наварити літрів 150 самогону й усіх напоїти

- Та що зробиш, - каже на рибалці знайомий дід Василь. - Я вже другий рік віддаю борги за весілля внучки. Треба ж було не гірше всіх одгулять. Тільки плаття купили за 3 тисячі гривень у Черкасах. Кабана свого не було, то купили в сусідів, за 2 тисячі.

Не второпаю, як це другий рік віддають борги, як Альона заміж за Миколу вийшла минулої осені. Та й хлопець той, знаю, не з бідних, багато років по будівництвах їздить. Мав би за власний кошт відбути гостей. Кажу про це дідові.

- Та ні, - усміхається той. - Микола справив за свої, як годиться. Не поскупився, молодець. А борги висять ще за перше її весілля. Ох тоді ж і погуляли! На третій день ще й дома столи для людей накрили.

×