26 листопада у всіх обласних центрах країни, Києві та 32 столицях країн діаспори вшанують пам'ять мільйонів жертв Голодомору-геноциду '32—33 років.
Цьогорічний всеукраїнський громадський меморіальний захід буде зокрема присвячено вшануванню пам'яті дітей, вбитих і ненароджених внаслідок трагічних подій 32-33 років.
"Тоді нас міг врятувати хліб, тепер нас врятує пам'ять. Приходь. Пам'ятай. Запали свічку!" — закликають українців організатори акції.
14.00 — початок скорботної ходи: Київ, станція метро "Арсенальна"
14.30 — панахида біля Меморіалу пам'яті жертв Голодомору: Київ, вул. Лаврська, 3
16.00 — загальнонаціональна хвилина мовчання
"У батька з матір'ю нас було 13 душ. У 1931 році нас розкуркулили, майно розпродали, а нас вивезли на інший хутір у порожню хату. Старші діти без яких-небудь документів розповзалися по білому світу, щоб добувати шматок хліба. А ми, п'ятеро, залишалися при батьку. Старшому було 11, мені — 6 років. Батька на роботу не брали як куркуля. А ми ловили ящірок та їжаків. Навесні 1933-го чомусь було багато ящірок. Їх важко біло упіймати, але ми старалися. Пекли на вогнищі, ділили між собою та їли. Один із братів опух і помер".
Петро Старостенко, 1925 року народження, село Даченське Красноармійського району Донецької області.
Із записів, зроблених 2008-го учнями вчительки історії Раїси Мазохи із селища Гродівка Красноармійського району Донеччини.
"В тридцять третьому году
Їли люди лободу,
Пухли люди із голоду,
Помирали на ходу.
Отощали всі люди,
Падали, як мухи, —
Кропивою-лободою
Не наповниш брюха...
Гей, гей! — не наповниш брюха!
Хліб качали, вимітали —
Весь народ сумує,
А "великий голова"
Мовби і не чує.
Він укази іздає:
— Продналог давайте,
Де хочете, там беріть,
Хоч з нігтів колупайте".
Із "Думи про голод", яку склав кобзар Єгор Мовчан (1898–1968) із села Велика Писарівка — нині райцентру — на Сумщині. На початку 1960-х відважився заспівати її в Харкові на базарі — одразу якийсь агент схопив його за руку й потяг у міліцію. Люди відбили.
Цей голод штучний і спеціально створений для того, щоб "провчити селян"… Наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни й етнографічного характеру. У майбутньому і, либонь, дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи український народ, про українську проблему, бо Україна стане де-факто територією з переважно російським населенням… Голод і далі шаленіє й нищить людей, і просто неможливо збагнути, як може світ залишатися байдужим до такого лиха
Серджо Ґраденіґо, італійський консул у тодішній столиці Української СРР Харкові,
у повідомленні своєму урядові 31 травня 1933 року
Ваше завдання дістати збіжжя всіма способами. Видушіть його з них, де вони його б не заховали — із печей, з-під постелі, з льохів чи із задвірків. Ви, партійні бригади, мусите навчити село, що означає більшовицька рішучість. Збіжжя мусите знайти, — і ви його знайдете! Не бійтеся вживати крайніх методів. За вами стіною стоятиме партія. Цього жде від вас товариш Сталін. Це боротьба на життя чи смерть. Краще зробити забагато, як замало, —
закликав восени 1932-го Мендель Хатаєвич — секретар ЦК КП(б)У і секретар Дніпропетровського обкому — партійних активістів, яких відправляли на села вилучати хліб. Наступного, 1933-го, Хатаєвич заявив:
Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Ця боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої впертості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!
2 
35413
Комментарии
181