Іван Семенюк, 74 роки, - житель села Паришів Чорнобильського району. Працював у місцевому радгоспі. Має 48 років стажу, разом із чорнобильськими коефіцієнтами - 70. Одружений. Син живе в Чернігівській області. Після рееавакуації Іван Семенюк 15 років працював у чорнобильській позавідомчій охороні

1. Виселяли нас на Пасху. Замість свята пекло нам улаштували. Солдати ходили селом забирали худобу. Та ревла не своїм голосом. На новому місці її три дні не доїли. Молоко лилося по шкурі. Нам сказали нічого з собою не брать, бо вивозять на три дні для дезактивації. Брехали, щоб паніки не було. В одинадцятій вечора повезли машинами до Чорнобиля, а звідти - на Іванків. Дорогою за ніч п'ять разів зупинялися й обливалися. О шостій ранку були в Бородянці. Звідти повезли в село Гребля і розселили по хатах.

2. У селі були й ті, хто відмовлявся нас брати. Місцевий голова сказав, що всіх таких вивезе на "атомну". До вечора всі погодилися. Я на новому місці хати робив. Але жити там не хотілося. Земля не та. Викопаєш моркву, а на ній піввідра землі висить. Тягти не можна було, бо ламалася. Ми ж до піску звикли. Наші кури погналися на город гребтися. Деякі застряли так, що ноги там повиривали. Їй-Богу не брешу!

3. 1988-го почалася реевакуація. Сказали, що можемо повертатися. З усього району 110 сімей зголосилися їхати. Здебільшого- хазяї. Алкоголікам і там було добре. Їм хати побудували. Приїхали ми у своє село. Все на місці, опломбовано, нічого не пропало. У мене в дворі стояла 200-літрова бочка з бензином. Як була повною, так і лишилася. А потім реевакуацію зупинили. Визнали шкідливою.

Гроші давали тільки за погашену пожежу. Так вони самі палили. Кожен день була пожежа

4. У перший рік на старому місці урожай був великий, бо земля два роки гуляла. Картопля виросла, як кулак. Тоді все вродило: і буряк, і горіхи, і виноград, і баклажани.

5. Білорусія - за 7 кілометрів. У нас усе в запустіння приходило, а в них - навпаки. Вони всю техніку, що в нас стояла, покрали. І вона в них працювала. А наші в Чорнобилі потрощили, побили все й вивезли. Хіба так хазяї роблять? У Білорусії в Чорнобильській зоні всі поля засіяні, а в нас - пустиня. А зараз нам возять гречку з Білорусії, ковбасу – з Білорусії, навіть цукор і той – білоруський.

6. Якось прийшла до нас із Білорусії череда корів - 40 голів. Наші загнали її в кошару. На ранок передзвонили білорусам. Ті приїхали і забрали.

7. За незалежності пожежникам почали мало платити. Гроші давали тільки за погашену пожежу. Так вони самі палили. Кожен день була пожежа. Замалим півсела не спалили.

8. Господарство тримаю, куди без нього. Маю курей, свиней, котів. Найбільше мороки з курми. Трохи в сторонку відійдеш - коршак налетить, і капут. Собак не маю. Вони для вовків - перший корм.

9. Літом на рибалку ходив на ставки. Там карасі й лини ловляться. Так один вовк два тижні мене пас. Я з вудкою сиджу, а він за 20 метрів од мене в сторонці. Звик я до нього. Одного разу хліба взяв, а він не прийшов. Потім уже не бачив.

10. Зуби лікую в Іванкові. У лікарні там стараюся не лежати, бо годують погано. Якщо треба щось серйозніше, нас везуть у Київ у колишню обкомівську лікарню. Там усе безплатно і їда хороша. Однак в Києві мені погано. Трохи не помер від того повітря - дихати геть нема чим. А тут я як у раю.

×