Валентин Васянович, 39 років, кінорежисер. Народився в cім'ї художнього керівника житомирської філармонії. Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого спершу за фахом оператора, згодом - режисера документального кіно. Учився в кіношколі польського режисера Анджея Вайди у Варшаві. Зняв документальні короткометражки "Старі люди", "Лінія", володар призу Міжнародного фестивалю короткометражного кіно у французькому місті Клермон-Феррані за картину "Проти сонця". Лауреат літературного конкурсу "Коронація слова" за сценарій "Креденс". Цього року вийде його дебютна ігрова картина "Звичайна справа" з Тарасом Денисенком і Віталієм Лінецьким у головних ролях. Одружений, має сина й доньку
1. "Чотири леви" Крістофер Морріс, 2010 рік
Британська чорна комедія із сумним кінцем. Четверо арабів вирішили, що вони - воїни Аль-Каїди. Своєю місією вважають велику помсту світові, усе "розфіґачивши". Кіно стовідсотково неполіткоректне, але дуже класне - чіпляє кожним кадром, кожною ситуацією. Герої фільму, приміром, літак називають "оком диявола". І так на кожному кроці: замість власної думки - штамп ісламського екстреміста. Навіть дитині, розповідаючи про сучасних мультиплікаційних героїв, змальовують їх шахідами. Й от малий ніяк не може дочекатися, коли ж нарешті Міккі Маус вчинить священне самогубство. Усі поганці тоді загинуть, а він до Раю потрапить швидше, ніж його відірвана вибухом голова долетить до стелі. Фільм про людей, які кладуть своє життя за те, чого самі до кінця не розуміють.
2. "Дитя" Жан-П'єр і Люк Дарденни, 2005 рік
Брати Дарденни мені подобаються глибиною конфлікту й тим, що показують, яким шляхом піти, щоби вчинити правильно. "Дитя" - історія 20-річних марґіналів-волоцюг, хлопця і дівчини. Тусуються по сквотах, ночують на баржах чи в притулках. Хлопець краде речі, які погано лежать, іноді грабує самотніх бабусь. Вихопить сумочку, одразу ж у бариг-скупщиків отримає за неї гроші, і йде з дівчиною купувати їй дорогі речі. Усе добре, доки в них не з'являється дитина. Дівчина переключається на материнство, а хлопець і далі все сприймає як прикол. Доки вона стоїть у черзі до каси соціальної допомоги, він продає дитину своїм давнім знайомим баригам. У матері нервовий зрив. Батько біжить на розшуки малого, має проблеми з бандитами, але все-таки викуповує дитину. Батьківство робить із головного героя людину.
3. "Син" Жан-П'єр і Люк Дарденни, 2002 рік
Люблю цих бельгійських дядьків - братів Дарденнів.
Героєві фільму "Син" за 45. Він викладає столярну справу дітям, що відсиділи й мають для соціальної адаптації опанувати якусь професію. З одним, 12-річним хлопчиком, у чоловіка зав'язуються дивні стосунки. Цей дядько щось про цього малого знає. Тільки наприкінці дізнаємося, що цей хлопець із неблагонадійної родини вбив його сина, давно, випадково, у якійсь дитячій бійці. Від чоловіка після того пішла дружина й він самотній. До останнього кадру не зрозуміло, що він зробить із хлопцем. Вони їдуть у ліс, де той зізнається, що він батько того малого. Ну, думаємо, зараз точно вб'є й закопає. Та все закінчується несподівано: фактично чоловік у цьому хлопці знаходить собі нового сина.
4. "Біла стрічка" Міхаель Ханеке, 2009 рік
Початок ХХ століття, австрійське глухе село напередодні Першої світової. Діти місцевого пастора на людях носять білі стрічки, як символ невинності й чистоти. Але сусіди їх підозрюють у насильстві над хлопчиком-дауном. У центрі, як завжди у цього режисера, закриті сімейні конфлікти - те, що не виноситься назовні. Не можу сказати, що мене сильно зачепило - не люблю костюмованих історичних фільмів. Коли стрічка не про сучасні проблеми, а реставрація, мені її важко оцінити.
5."Колисанка" Юліуш Махульський, 2009 рік
Не скажу, що це шедевр, але подивився із задоволенням. Фільм про сім'ю вампірів, що оселяється в одному польському селі й поступово перетягує до себе в льох усіх довколишніх жителів. Своїх жертв не вбивають, просто прив'язують, поводяться чемно, годують. І відсмоктують потрошку кров на сніданок, обід і вечерю. Коли вже за справу береться поліція, вампіри вирішують перебратися до великого міста, де й людей більше й загубитися легше. Ідуть вони по Варшаві повз президентську резиденцію. Дружина каже: "Ой, диви яка гарна будівля, може в ній оселимося". - "Там же охорона". - "Та вона нас не чіпатиме, сприйме за своїх". Так і сталося. І тепер замість президента в Польщі нібито живе сім'я вампірів. І потрошку з усіх людей смокче кров.
6. "Надувна лялька" Хірокадзу Коре-Еда, 2009 рік
Взагалі-то японське кіно трошки не моє. Ніколи не були близькі теми, що піднімають у трохи порцеляново-холодному східному кіно. Хоча подобаються деякі картини старих майстрів. Цей фільм про офіціанта-невдаху, який живе з надувною секс-лялькою. Робить із нею все, що треба, а ще - розмовляє, вечеряє, танцює. Гумова жінка оживає й намагається зрозуміти як побудований цей світ, починає закохуватися по-справжньому. Проте в цьому фільмі все занадто умовно, щоб почати співчувати цій ляльці.
7. "Щастя моє" Олександр Лозниця, 2010 рік
Сподобалась інтелігентна подача важких фактів російської дійсності - це не "Вантаж 200" Олексія Балабанова, де все гівно назовні, кожну реально страшну деталь смакують і б'ють нею по голові обухом весь час. Тут такого нема - довгий загальний план і ти все сприймаєш відсторонено, хоча наприкінці все одно прибитий сидиш, але не насмерть.
Багатьом людям не сподобалася картина, а я отримав задоволення, дивне якесь. Від цієї чорнухи туга невимовна. Потенційно світла людина потрапляє в оточення, що взагалі немає моральних принципів. Його використовують і викидають, як уживаний туалетний папір. І для того, щоб бути героєм, він має щось вчинити. Або всіх убити й самому загинути, або самому загинути й нічого не зробити.
35413
Комментарии