– Ти зібралася в Донецьк? Який жах, – співчуває кума.
Три роки тому я їхала туди, як до вовків. Навіть перейшла на російську мову, думала, за українську поб'ють. Але люди траплялися винятково хороші: подружня пара запросила до ресторану, де чоловік розповів, як подарував дружині театр, бо дуже любить її. Інша моя героїня – цілителька, яка всиновила зека. Заплатила сотню за таксі, щоб я не мучилася, дістаючись трьома видами транспорту до неї в село. Лікар з опікового центру пригостив обідом. Як зараз пам'ятаю – була смажена риба й диня.
І от я знов у потязі. Дві пасажирки – корінні донеччанки. Запитую, що принесло місту Євро.
– Цены повысили, а назад же их никто не вернет. Правда, дороги сделали, стадион хороший, – ділиться одна.
– А опозорились как! – сміється інша. – Прилетела я из Москвы, стою в очереди. Тут чурки какие-то, как саранча, набежали к окошечку. У одного работник аэропорта спрашивает: "Цель приезда?" Тот не понимает, улыбается токо. Наш нагло так спрашивает: "Ду ю спик раша?" Тот: "Ноу". Наш вынимает билет на матч и размахивает у иностранца перед глазами, мол, ты на футбол? Тот перепугался, подумал, что билет свой передал с документами. Давай бумажку тянуть на себя, наш – на себя. Так и порвали. Чурка в крик. Но потом по карманам пошарил, нашел, обрадовался. Уже прошел за линию, а наш ему в спину: "Велком ту Юкрейн".
– Таких придурков по всей стране хватает, – каже перша. – А вот из-за Януковича и его прихлебателей на Донбассе людьми перестали считать всех. А это миф все о бандюках. Хорошие и плохие всюду есть.
Уранці вона підвозить мене на таксі до автовокзалу. У маршрутці на мою українську озирається літній чоловік:
– Як приємно чути рідну мову!
До вечора знову назбирую урожай хороших донецьких вражень. Задуманий кумі подарунок – футболку з написом "Я был в Донецке и ничего не боюсь" вирішую не привозити.
6 
35413
Комментарии
47