– Тут мені пообіцяли спасіння Боже, – подружка Свєта свого часу втрапила до однієї з релігійних общин.

Спасіння коштувало традиційно – десятину від доходу.

– Уявляєш, пастор сьогодні сказав, що нічого вам, киянам, скаржитися на життя, сидите в квартирах за півмільйона гривень і ниєте! Оце круто відмітив!

У Свєти, круглої сироти з Кіровоградщини, квартири в Києві не було. Однак щойно закінчила навчання у столичному університеті – познайомилася з моряком із Севастополя. Й занила по-справжньому: і Севастополь брудне місто, і пастора й церкви там такої немає. Але наречений купив квартиру недалеко від моря. І повідомив, що на рік іде в рейс. Весілля ледве втиснули до відпливу.

– Я тут вішаюся! Не повіриш – на касі в супермаркеті працюю, – скаржиться Свєта. – ­Роботи немає, церкви моєї немає. Починаю мріяти, щоб свекруха швидше дуба дала. Щоб продати її трикімнатку і переїхати в Київ! Костя постійно у своїх запливах. А я вже на чоловіків починаю заглядатися. Який до каси підійде – дивлюся, чи з кольцом.

У наступний рейс Костя відбув, коли дружина завагітніла. ­Повернувся традиційно за рік.

За два роки Росія анексувала Крим. Я набрала подругу.

– В нас усе дорого, але тримаємося, – почула.

Потім Свєта подала заяву на російський паспорт. Згодом зв'язок стали глушити.

"Я зрозуміла, що у Києві живуть черстві зажрані люди, – ­Свєта написала в останньому електронному листі. – Через вас у нас неприємності. Але все буде добре. Путін обіцяє нам спасіння".

×