- Так в російській мові нема слова "блакитные", - дивується мій дідусь, філолог за освітою.

Він - меломан, день починає з Федора Шаляпіна або Квітки Цісик. Сучасної музики не сприймає. Але якось почув пісню Діани Арбеніної "Лети, моя душа", де у пітерської рок-співачки звучало: "Под облаками блакитными, под облаками-зенитками".

- Я коли писала, не зовсім розуміла, що пишу, - каже Арбеніна під час липневого концерту в Києві. - Мені просто сподобалося, як звучить ця фраза з українським словом: "Облака блакитные". А виявилося, що у вас зараз і зенітки, і хмари, і рядок "За всех друзей моих сгинувших, за тех, кого не покину я" - теж, на жаль, актуальний.

Актуальність Діаниних віршів підтверджує пафосний рядок Євгена Євтушенка: "Поэт в России больше, чем поэт". Там давно повелося, що вірші гарні тоді, коли в них є якесь тривожне передчуття майбутнього. Останні років 20 його висловлюють переважно рок-музиканти.

Земфіра заспівала "Эти серые лица не внушают доверия - теперь я знаю, кому поет певица Валерия". Та відповіла, що Земфіра плюнула в душу не так їй, як глядачам у залі. А цього року Латвія, де і сталася ця перепалка, заборонила Валерії в'їжджати на свою територію. Бо та підтримала анексію Криму.

Не знаю, чи варто щось забороняти музикантам, але більшість шанувальників Валерії вважають українців ворогами і готові з нами воювати. У її пісні "Самолет" теж є "облака". І завершує її Валерія передбаченням: "Через год я не вернусь сюда. А может, через два".

×