– Надто розслаблений вигляд як для чувака, що 10 років пролежав у землі, – каже хлопець у порваних джинсах.

Підклавши під голови рюкзаки, лежать із дівчиною на дерев'яних піддонах. Роздивляються скелет у квітах – малюнок на стіні холу "Книжкового Арсеналу". Там проходить виставка ілюстрацій "До речі, життя чудове".

– Звідки знаєш точний час? – сміється вона.

– М'які тканини на трупі дорослої людини в землі зникають через три роки. Хрящі, зв'язки і сухожилля повністю розкладаються через п'ять. На малюнку чистий скелет, а кістки знежирюються у ґрунті через 10 років. От тобі, Олю, й час, – розповідає, піднявши одну брову.

– Колю, оці свої лікарські замашки залиш в університеті. От я, дивлячись на нього, думаю про шекспірівського Йорика. Його череп знайшли гробарі, які копали могилу для Офелії. Пам'ятаєш, ти подарував мені збірку Шекспіра? Я півроку книжку із собою носила. Дівчатам цитувала рядки, які ти маркером повиділяв. А потім її розмалював і попсував малий. Я в істериці мамі кричала, що більше й бачити його не хочу, – Ольга підсувається і кладе голову на плече Миколи.

– Та перестань, проїхали. Я почав щодня тобі на електронку по сонету присилати. Бо знаю, що любиш листи, – цілує дівчину в лоб.

Поряд на піддоні сидить жінка років 40 у білій лляній сукні. П'є каву й поглядає на пару. Кілька разів зітхає. До неї підходить чоловік із круглим животом. На ньому вишиванка.

– Ніно, сусід по дачі дзвонив. У нас капуста пов'яла й полуниця позасихала. 500 гривень коту в сраку. От тобі й культурне дозвілля. А я казав: у Веселинівку треба їхати. От скажи, навіщо тобі стільки книжок? Півзарплати урекала. О, "Економіка добра і зла"? Яка к бісу економіка, коли ти на сімейний бюджет, як татаро-монголи на Україну, нападаєш? – чоловік нервово трусить руками.

Його дружина кидає на нього довгий і тужливий погляд:

– Сірьожа, а купи мені збірку Шекспіра.

×