Буде видно

– У школі вчать за електронними книжками. До кожної дитини шукають підхід. Уважні, – говорить Ірина.

Із синами Володимиром і Ярославом улітку торік переїхали до польського Вроцлава. Там майже два роки торговим представником працює голова родини Максим. Молодшого сина Ярослава влаштували в садок за 350 злотих у місяць – близько 2,5 тис. грн. Володимир пішов у четвертий клас школи.

– Дбають за здоров'я дітей. Ледь не щодня по два уроки фізкультури. Не просто дурна біганина й присідання. Вчать кататися на ковзанах, лижах і сноубордах, – каже Ірина. – Вовка за кілька місяців став гарно говорити і читати польською. Щоденників немає. У кожної дитини є електронний кабінет, куди вносять оцінки. Батьки можуть зайти і перевірити. Боялася тільки, що педагоги гніватимуться, бо не мали довідки, що Володя виключений із попередньої школи – в селі у моїх батьків. Класна керівниця заспокоїла: "Бумажки непотрібні. Бюрократія своє віджила".

Розпитую, як сталося, що син досі за документами вчиться в українській школі.

– Коли переїжджали в Польщу, ходила до директора і просила відрахувати Володю з класу. Завірила, що все зробить і синові папери передасть. А потім влаштовувалися на новому місці й про все забули. Про документи згадала наприкінці року. Попросила маму забрати. Їй відмовили. Директор заявила, що в школі залишилися 40 учнів. Якщо Володю виключать, її можуть закрити. Мовляв, хай рахується у класі хоча би до кінця навчального року – для кількості. А там буде видно