Кому що, а мені одне в голові: Чернівці й Європа, Європа й Чернівці. І мене можна зрозуміти. Бо щедра буковинська земля регулярно дає такі рясні врожаї відповідних прикладів, що тільки встигай вибирати й узагальнювати. Цього разу я спочатку хотів вибрати два – про книгарню і кав'ярню. Чули розтиражовану цитату європейського походження – "місто, де книгарень було більше, ніж кав'ярень"? То це якраз про Чернівці. Але давні.

Натомість у нинішніх напередодні Нового року відбулося ось що. По-перше, докомплектована посинілими тушками облрадівська більшість, порушивши регламент і застосувавши метод голосування "за себе й за того парня", звільнила з посади директора книгарні "Букініст" Марину Лібанову – і фактично угробила саму книгарню. Факт, що Лібанова за час роботи спромоглася перетворити запорошений склад макулатури на справді культове місце зустрічей читачів не лише з улюбленими книжками, а й з улюбленими українськими та зарубіжними письменниками, жодного враження на облраду не справив. Ну, що як що, а бикувати наша влада вміє – хоч нагорі, хоч на місцях. Причому найактивніше в історії з "Букіністом" бикували вчорашні "патріоти" та інші дуполизи попереднього начальства. Воно й зрозуміло: гопником досить народитися, тим часом перетворення нібито порядної людини на гопницького холуя вимагає чималих випробувальних зусиль.

По-друге, знайшовся в моєму місті депутат, що потрафив засяяти навіть на тлі такої кунсткамери, як Чернівецька облрада. Бо цей депутат – як йому здається – співає. Усі його так і називають: співочий депутат. Музика – ресторанна, жанр, перепрошую, – шансон, а слова приблизно такі: "Да і мнє горєть лучіной в ярком пламєні огня". Тобто іноді й хотілося би знайти в інтернетрях щось убогіше, але наразі не вдається. То цей депутат саме в ті дні, коли його рада нищила один з останніх острівців культури в місті, відкрив на вулиці Кобилянської – колишній славній Герренґассе – так звану кав'ярню "Шансоньє", де на спраглого європейського туриста чекають бублики, самовари і, певна річ, обіцяні вивіскою пісні.

П'яне мурло за кермом lexus'a збило на пішохідному переході жінку з трьома дітьми. Усіх – насмерть. Суд оголосив водієві 10 років позбавлення волі. По два з половиною за кожне життя. Днями з'ясували, що "лексусний" убивця давно на волі

І власне на цій трагікомічній антитезі я збирався вибудувати весь текст. Але раптом натрапив на новину, від якої мені стало вже геть не до комізму. Передісторія така: влітку 2009 року п'яне мурло за кермом Lexus'a збило на чернівецькому пішохідному переході жінку з трьома дітьми. Усіх – насмерть. Прибулий на місце наряд міліції врятував крутелика від людського самосуду. Громадськість, звісно, ще якийсь час обурювалась, але влада "взяла справу під контроль", і суд оголосив-таки водієві 10 років позбавлення волі. По два з половиною за кожне життя. Малувато? Не кваптеся з висновками. Бо днями місцеві журналісти з'ясували, що "лексусний" убивця вже давно на волі. Просто переїхав до іншої області. Живе собі там, приватно підприємствує. Як пояснили "компетентні органи", в колонії він поводився зразково, а вбивство ж було ненавмисне. Ненавмисно всмоктав 3,7 проміле алкоголю, ненавмисно сів п'яний за кермо, ненавмисно витискав повний газ на вулицях міста.

У польському романі Леопольда Тирманда "Злий" є один шведський епізод. На відміну від повоєнної Варшави, охопленої вуличним бандитизмом та всіма можливими проявами суспільного хамства, Стокгольм постає в цьому романі містом, де людина може лягти спати на тротуарі, а вранці виявити, що її валіза, золотий годинник і гаманець неторкано залишилися на своїх місцях. Хоча у ХІХ столітті шведи мали жахливу світову репутацію і внутрішнє життя на межі кривавого хаосу. Але врешті-решт нормальним людям, яких усе одно завжди більше, така ситуація набридла: вони об'єдналися й почали методично вішати своїх "крутих" на придорожніх стовпах. І вішали, доки не перетворили всю Швецію на заможну й спокійну європейську країну

×