Відповідь підозрюваному Л.Кучмі на питання, чи був Г. Гонгадзе журналістом

Уже начебто й у ноги всім кланяється вчорашній диктатор, а за п'яти все одно кусає. Хоче й мертвого Гонгадзе принизити...
***
Мій добрий знайомий, відомий київський адвокат, кандидат юридичних наук Віктор Чевгуз, якось виступаючи у студентській аудиторії заявив, що Георгій Гонгадзе ніколи не був журналістом.
Після лекції справляюся у Віктора Степановича про прочини його категоричного вердикту.
А він і оком не змигнувши каже. Мовляв, це питання ми досліджували в суді. 
Пан Чевгуз був захисником в одного із екс-полковників міліції, колишнього підлеглого сумнозвісного екс-генерала О. Пукача, якого засудили за вбивство керівника "Української правди" і котрий уже відбуває покарання.
- Я вимагав у судовому засіданні, щоб мені показали бодай одну статтю, написану Георгієм Гонгадзе, - мовить Віктор Чевгуз. – У суд такої не представили. Що з це за журналіст, у якого немає жодної власної публікації?
Сьогодні ж цю тезу практично повторив Л. Кучма, на вході до слідчого управління генеральної прокуратури.

І справді, чи був журналістом Георгій Гонгадзе?
Я не був особисто знайомим із Георгієм. Але одного разу, було це, мабуть, одразу після Трійці 1999-го, я сів за кермо авто, і виїхавши на магістраль  звичним рухом ввімкнув радіо, Почув м'який чоловічий баритон. Він розповідав слухачам столичного радіо FM "Континент", оскільки мій приймач завжди був налаштований саме на його хвилю, особисто про… мене.
Про те, що редагована мною колись компартійна газета "Правда України" стала демократичним виданням, а напередодні парламентських виборів 1998-го об'єдналася з опозиційною до влади Л. Кучми партією "Громада" Павла Лазаренка. Що Павло Іванович, мабуть, мав аж надто амбітні плани по завоюванню місць у Верховній Раді, позаяк головного редактора надзвичайно критичної до влади газети записав лише сороковим у партійних список із виборів народних депутатів України. Оскільки керівник видання не пройшов до парламенту, Леонідові Кучмі, за допомогою міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка та міністра інформації Зиновія Кулика вдалося досить легко, під надуманими приводами, розтрощити і буквально знищити єдину по-справжньому опозиційну центральну газету України, а головного редактора на сім із лишком місяців запроторити до в'язниці, навішавши на нього аж п'ять кримінальних справ - одну від одної страшнішу.
Зачувши все це, я нажав на гальма, і буквально зупинився посередині вулиці. Зчинився страшенний ґвалт клаксонів. Довелося з'їхати до бордюру.
Я так і просидів усю передачу за кермом, живо ловлячи кожне слово. Чекав до останньої хвилини, хоча в передачі розповідалося й про інші факти щодо придушення в Україні демократії і свободи слова. І таки дочекався. Прощаючись із радіослухачами, ведучий представився: Георгій Гонгадзе.
Того ж таки, 1999-го року, в Україні відбувалися чергові президентські вибори. У травні саме цього року, під тиском групи оглядачів Парламентської Асамблеї Ради Європи, яких очолювала відомий знавець своєї справи, правник зі світовим ім'ям Ханне Северинсен, мене нарешті випустили із слідчого ізолятора.
Зрозуміло, що за умов розгулу реакції з боку влади щодо мене, знайти роботу в Україні я не міг, тому з небаченими потугами влаштувався працювати власним кореспондентом по Україні московської Інтернет-газети "ПРАВДА.Ру".

Коли в останню неділю жовтня того ж таки року почалося голосування на виборчих дільницях, я голосніше ввімкнув радіо "Континент" і завмер біля комп'ютера з Інтернетом. Оскільки саме ця радіостанція на ту пору була своєрідним і єдиним рупором правди в суспільстві. Не зважаючи на жахливий тиск влади, упередженість і протиправність щодо її працівників, колектив ще жив і діяв. Звідсіля я міг черпати найсвіжішу інформацію для своїх публікацій у московській Інтернет-пресі.
Мої сподівання не були марними. Напевне, години із 10-ої ранку, виборчий радіомарафон, на відомій столичній станції FM, став вести журналіст із уже знайомим мені голосом – Георгій Гонгадзе.
З тих пір, як мого колеги не стало, гадаю, я багато прочитав із того, що писалося про нього і в нашій країні, і за кордоном. І помітив одну особливість: жоден-ніхто й разу не згадав, не обмовився про особливу модуляцію голосу Георгія, вміння вести мову м'яко й барвисто. Із посиланням на прості та зрозумілі речі. Порівняння у нього були дохідливі і ясні.
Як на мене, то звуки його голосу творили якусь особливу, квітчасту слухову ауру. Таку, що власнику подібного баритону просто не можна було не вірити. Разом із вмінням образно і дохідливо мислити, а головне ще й доступною мовою передавати ті висновки слухачам, робили його центровою фігурою на радіо того непростого дня.
Мені чомусь найбільше запам'яталося із тієї доби, як ведучий радіомарафону, відверто висловлюючись про брак у редакції свіжої, аналітичної інформації безпосередньо із виборчих дільниць, заявив своїм слухачам, що ви, друзі, мовляв, тут побудьте в прямому ефірі з моїми колегами, послухайте, що вони будуть вам розповідати, а я тим часом сам особисто побуваю там, де відбувається голосування, поспілкуюся з виборцями і членами територіальних виборчих комісій, спробую пробитися в коридори ЦВК. Незабаром для ефіру привезу чимало цікавих новин.
Години із півтори, а, можливо, і дві його тоді не було на хвилі FM, а я все із нетерпінням чекав, коли нарешті з динаміка "Континенту" обізветься голос Гонгадзе. Оскільки знав, що інформація буде чітка, зрозуміла й доступна, а висновки переконливими і об'єктивними. Якраз саме висновки Георгія відносно того, що відбувається безпосередньо на виборчих дільницях мене і найбільше цікавили.
Можливо тому, що я начебто інтуїтивно відчував у ведучому споріднену, близьку і рідну мені душу. Добре знав, що на його висновки, узагальнення можна сповна покладатися.
Я не відходив від приймача буквально від раннього ранку до глибокої ночі. Черпав звідсіля інформацію, опрацьовував її, використовуючи для публікації в московській "ПРАВДІ. Ру". Тоді я побив своєрідний рекорд цього видання, яке в реальному часі перекладалося й англійською мовою - тієї доби видав із України ... сімналцть статей та інформацій!
І все завдяки київському радіо  "Континент" .
Безпосередньо у прямий ефір дзвонили люди із різних регіонів України, відверто і щиро розповідали про те, що насправді діється у них на виборчих дільницях. Сюди ж були прямі ввімкнення із Центральної виборчої комісії. Своїми коментарями, враженнями від побаченого і почутого ділилися члени Комітету виборців України, чиї резюме були надзвичайно виваженими й зрозумілими. Одне слово, завдяки радіомарафону можна було сповна уявити всю незаздрісну картину дня, коли кучмізм, як політичне явище владарював на теренах держави.
Головним модератором подій тієї доби в ефірі був якраз він – журналіст Георгій Гонгадзе.
Мова його того дня звучала, як мені видалося, з певним відтінком суму. Тому, мабуть, що кучмина камарилья брала верх на виборах в усіх кінцях України.
Коментарі пана Гонгадзе були настільки влучними, дотепними, кебетливими, так переконливо і аргументовано переходили в узагальнення і висновки, що мені стало аж моторошно від цієї неупередженої і такої правдивої об'єктивності. Я відчув, що Георгій говорить устами моєї… спресованої у кулак ненависті до режиму Л. Кучми.
У мене вона була зрощена, виплекана роками непримиренної боротьби з  режимом Л. Кучми, посіпак із прокуратури, які буквально катували мене у казематах Лук'янівського СІЗО. І якби не Ханне Северинсен, і ще двоє депутатів ПАРЕ, які відвідали мене у слідчому ізоляторі, то не знаю, чи вдалося б мені взагалі вирватися на свободу. (Детально про це читайте у моїй публіцистичній книзі "Босоніж по битому склу", яка 2003 року практично підпільно була видана саме у розпал кучминого мракобісся. Читайте тут - http://www.content.net.ua/registration/index.php?id=5417)
Я дивувався: звідкіля ж у йому, жуналістові Георгію Гонгадзе, взявся, з'явився цей благородний і водночас ненависний вогонь презирства, зневаги до лубочно примітивних і бридких посіпак із Банкової? Звідки у йому, молодому та ранньому, стільки нерозтраченого болю і туги, що він теж дихає моїм вогнем ненависті до режиму кучм, кравченків і деркачів, хитрих лисів у подобі горбуліних і баїв, куликів? Які беззастережно творили зло на українські землі.
Хочете вірте, а хочете - ні, я інтуїтивно відчув, що якраз саме цього дня, цього радіомарафону йому сильні світу того не простять. Він у своїх репортажах і коментарях тієї доби довів, що вони воші на тілі народу, що їх необхідно губити, душити. І нігтями, і дустом... А особливо ж правдою.
Тому, щоб продовжити свій вік, напасть повинна була самооборонятися. Кучми, медведчуки, пустовойтенки, горбуліни, кравченки, деркачі тоді нічого не боялися – ні критики опозиції, ні заяв діаспори, ні оцінки міжнародної спільноти, окрім одного, - правди про себе самих. Про своє пігмейство, свою обмеженість і примітивність, печерну просторікуватість. Їм сіллю на рани були оцінки діянь із боку таких безстрашних і талановитих людей, яким без сумніву був мій колега-журналіст із радіо "Континент".
Ось чому, коли я почув про зникнення Георгія Гонгадзе, то мені на мить навіть здалося, що я чую його особливий, неповторний бархатистий голос, який проголошує, що Кучма і його камарилья – трутні, паразити. І від них потрібно очиститись якнайшвидше.
Я й по сьогодні переконаний у тому, що їм, захребетникам із Банкової, найбільше дошкулив якраз радіомарафон, організований Сергієм Шолохом, Георгієм Гонгадзе і всією командою безстрашної редакції радіо "Континент" у день виборів президента 1999 року. Бо то справді була хвилююча, більш як на пів доби чесна і правдива передача. А нескорений і гордий "Континент" тоді всі вони слухали. Змушені були слухати. Оскільки на той час це була єдина кватирка свободи і нескореності духу народу, звідки доносився важкий стогін пригноблених, безправних мільйонних мас. Про болі й незгоди вміло й дохідливо розповідав незабутній і бархатистий голос справжнього журналіста Георгія Гонгадзе.
***
Не знаю, чи зрозуміють мене юрист Віктор Чевгуз та колишній диктатор Л. Кучма. Їм же ж, схоже, треба подати статтю за конкретним підписом.
Для мене ж переконливим  доказом високої професійності журналіста Гонгадзе є його блискучі виступи в передачах радіо "Континент". Голос його і по нині живе в моїй пам'яті...