Часто до мене у гості приходить рудий бездомний кіт. Він живе на вулиці, біля нашого будинку. Я б забрала кота собі, але хлопець - проти. Здається, він – недолюблює кота.Та й тварина не дуже симпатизує моєму коханому. Тільки хлопець приходить додому – кіт йде геть.

Кота можу тримати у квартирі недовго. Даю йому їсти, часом – дозволяю відігрітись на кріслі. Шкода тварину, але що ж поробиш. Хлопець впевнений, коту в хаті не місце: він губить шерсть, його блохи залазять в килимове покриття на підлозі… В квартирі можуть жити виключно люди.

Коли кіт не хоче виходити з помешкання, хлопець посуває його ногою до дверей, брати руками не хоче, бо брудний. Кіт падає пляцком на підлогу, виходити не хоче, сунути його ногою тоді стає важче.

Хлопець каже, що поважає кота, але такого співмешканця – не терпітиме. То вже мої проблеми, думаю, що звикла ставитись до тварин, як до рівних собі. Але що я можу? В кожному з варіантів хтось страждатиме: або хлопець, або кіт.

Збираюсь на два дні поїхати з дому. Готуюсь до відрядження. Трохи хвилююсь за котяру, бо не знаю чи хтось його нагодує із сусідів, на хлопця – не надіюсь… - Ура, два дні волі, ура – каже мій хлопець. Сподіваюсь, жартує, а може й ні…

На другий день мого перебування в іншому місті - серед ночі приходить смс від хлопця: "А ми з котярою тут скучали за тобою. Він не мав шо жерти, то прийшлось йому відкрити тушонку…"