Головним гарантом нашої національної безпеки є і будуть Збройні сили

Для тих, хто на постійній основі приділяє увагу російській зовнішній політиці не є великим секретом, що Москва для досягнення своїх цілей часто-густо реалізовує декілька сценаріїв одночасно, гнучко переходячи з одного до іншого. Такий же алгоритм застосовувався й застосовуватиметься щодо України, яка наразі вважається чи не головним ворогом путінської Росії.

Аналіз наявної на сьогодні інформації дозволяє вважати, що після перемоги президента Володимира Зеленського на виборах в Україні, Росія планувала діяти поетапно таким чином:

- утягнути Україну у фактичні перемовини з представниками окремих районів Донецької і Луганської областей, де головною приманкою стала б видача незаконно утримуваних російською стороною наших громадян;

- через мінську удавку і "нормандський формат" тим, чи іншим чином, інкорпорувати ОРДЛО в Україну, залишивши де-факто контроль за цією раковою пухлиною в руках Росії;

- після того, як інфекція "русского мира" з ОРДЛО, що вже не буде оточена кордоном, пустить метастази по усьому українському і так досить ослабленому організму, встановити непрямий контроль над внутрішньою, а головне – зовнішньою політикою України та знову повернути її на орбіту Кремля.

У силу різних причин цього не сталося. Насамперед, з огляду на формування вже достатньо широкого внутрішньо-українського консенсусу на засадах негативного ставлення до російського режиму.

Окрім цього, продовжуючи не розуміти суті процесів, що відбуваються сьогодні в українському суспільстві, Москва також припустилася помилок, намагаючись застосовувати щодо Києва грубий тиск, а часом й явні погрози, що лише сприяли загальноукраїнській патріотичній консолідації.

Росія також була змушена пригальмувати у тому числі й з огляду на тверду позицію адміністрації Трампа, яка передала Україні летальну зброю і пішла на відчутне посилення співробітництва з Києвом у військово-політичній сфері. Наочною демонстрацією американської підтримки став резонансний проліт літаків Військово-повітряних сил США CV-22B Osprey над Дніпром у вересні 2020 року.

На весні цього року, сконцентрувавши війська поблизу кордонів України, організувавши у своїх медіа галасливу пропагандистську антизахідну кампанію та спробувавши здійснити фактичну блокаду українських морських портів, Москва підійшла впритул до початку повномасштабного українсько-російського збройного конфлікту. Утім, послання "найбільш гарячим головам" у російському керівництву з Вашингтона та інших світових столиць безумовно їх тоді охолодили, щонайменш на певний час.

Нещодавно підписана Спільна заява щодо стратегічного партнерства України та Сполучених Штатів Америки, що передбачає надання Україні систем "Джавелін" та іншого оборонного летального й нелетального обладнання також стала однозначним сигналом для Росії, що наразі не приховує своїх агресивних намірів стосовно нашої держави.

Утім, у Росії явно не залишили своїх планів щодо примушення України до ерзац-миру, а фактично до принизливої капітуляції на своїх умовах. Показовим є відкрито вороже ставлення російських кіл до нашої держави, що проголошена "форпостом Заходу проти Росії". Заохочує Москву й позиція деяких європейських урядів, які не розуміють або не хочуть розуміти справжніх мотивів російської політики.

Як саме може надалі діяти Росія? Одним з варіантів може бути план під умовною назвою "Зет", що за своїми параметрами цілком вірогідно нагадуватиме відомий в історії нацистський план "Вайс" нападу на Польщу у 1939 році. Як добре відомо, його підготовча стадія здійснювалась під шалений акомпанемент гучної нацистської пропаганди, сповненої брехливими твердженнями щодо начебто утисків німецької меншини.

В принципі, Україні слід було б вже давно бути готовою до масової роздачі Москвою російських паспортів так званим "співвітчизникам" і не лише на тимчасово окупованих територіях. Цей процес вже йде досить активно і за оцінками деяких російських експертів до виборів у Держдуму 19 вересня цього року на тимчасово окупованих територіях України вже нараховуватиметься щонайменше 800 тисяч російських громадян.

Також, не секрет, що у сьогоднішній Росії вже є ціла низка документів, які легітимізують агресію під різними приводами, включаючи й захист співвітчизників. Зокрема у Стратегії національної безпеки РФ від 2 липня 2021 року прямо зазначено, що досягнення цілей російської зовнішньої політики зокрема здійснюється й через "захист прав та інтересів громадян Російської Федерації і російських компаній за кордоном". Не випадково, колишній командувач армії США в Європі генерал Бен Ходжес, коментуючи непрозорість військових російсько-білоруських навчань "Захід-2021" днями заявив: "Кремль, не зупиниться, поки його не зупинять".

Наразі під проводом Москви здійснюється активна консолідація російсько-білоруського безпекового простору, що можна було наочно спостерігати на згаданих спільних стратегічних навчаннях збройних сил Російської Федерації і Білорусі "Захід-2021", які пройшли біля наших кордонів 10-16 вересня і в яких узяли участь майже усі боєздатні частини російської армії, зокрема близько 200 тисяч військових, понад 80 літаків та гелікоптерів. Також була задіяна велика кількість бойової техніки, включаючи найновіші роботизовані комплекси вогневої підтримки та розмінування. Безумовно, що процес подальшого зміцнення стосунків між двома сусідніми з нами авторитарними режимами означає суттєве посилення небезпеки для України.

Попри вже не нову пропаганду відносно начебто "наближення військової інфраструктури НАТО" до російських кодонів, Кремль з нетерпінням чекає дещо на інше. Є підстави вважати, що ймовірний широкомасштабний збройний напад на Україну може статися тоді, коли на думку Росії, Україна буде політично ізольована і здолати її можна буде доволі швидко, а Захід буде боятися почати великий конфлікт з ядерною державою і віддасть перевагу не втручанню, а умовлянню. Приблизно так, як це було 1938 року в Мюнхені і сталося з нами у 2014. Як по військовому відверто зазначив британський генерал, колишній заступник верховного головнокомандувача Об'єднаних сил НАТО в Європі сер Річард Ширефф своїй у книзі "Війна з Росією": "Не варто забувати: США разом із Росією та Великою Британією були підписантами Будапештського меморандуму 1994 року, відповідно до якого Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на американські і російські гарантії її територіальної цілісності. Росія перекреслила цей документ, а Обама вирішив просто забути про американські обіцянки. І це зовсім не той сигнал, який слід було послати Росії та світові."

Безсумнівно, у світлі усього зазначеного вище в України також має бути своє бачення можливого розгортання російської агресії і власні адекватні плани щодо гідної відсічі на неї. Адже, як ми добре переконалися на своїй власній історії, зупинити нападника самими лише міжнародними документами реально неможливо. Головним же гарантом національної безпеки України є й будуть її Збройні сили, що матимуть довіру народу, необхідний потенціал і зможуть самостійно або у взаємодії з арміями країн-партнерів дати потужну відповідь будь-якому агресорові.

Олег Бєлоколос, для Gazeta.ua