Український огляд

У багаторічній дипломатичній традиції укорінився термін "tour d'horizon", який можна визначити як загальний огляд міжнародної ситуації із можливою дискусією щодо тем, які становлять інтерес.

Сьогодні, у рік відзначення 30-річчного ювілею нашої Незалежності, доцільно здійснити огляд ситуації, в якій знаходиться Україна, і спробувати поглянути на геополітичний обрій, щоби побачити світ саме з нашої перспективи.

Отже, вже сім років триває неоголошена війна з Росією, де не приховують своїх намірів знищити Україну будь-яким шляхом. Наше протистояння з Москвою – це всерйоз і на довгі роки. Реальність така, що тамтешня система влади, основою якої є пануючий клас силовиків, не лише тримає російський народ у остраху, а й лестить йому, успішно експлуатуючи усі його давні комплекси, включаючи імперсько-месіанський.

Між тим, наші зовнішньополітичні прорахунки на білоруському напряму та активне зміцнення союзницьких відносин між Росією і Білоруссю вже призвели до реальної небезпеки військового вторгнення на нашу територію ще й з Півночі.

Відсутність ознак прогресу у наданні Україні плану дій щодо членства у НАТО посилює небезпеку відновлення сфер впливу в Європі. Додаткові загрози для нас і регіону у цілому створює російський газогін "Північний потік-2".

Усе це відбувається на тлі тектонічних змін у світовому геополітичному ландшафті, суттєвого посилення турбулентності у міжнародній політиці, подальшої деградації усієї конструкції ООН, яка перестала відповідати викликам часу, та значного прискорення світової гонки озброєнь.

Загалом система міжнародного публічного права послабилася. Його норми повсякчас ігнорують деякі країни, і це вже стало настільки звичним, що фактично не спричиняє протестів з боку інших держав та обурення світової громадськості.

Міжнародне суперництво в інформаційній сфері, що посилюється пандемією Covid-19, наразі фактично призвело до утворення декількох паралельних інформаційних реальностей. Поняття "чорне" і "біле" в них часто-густо є діаметрально протилежними. Усе це звичайно дезорієнтує суспільства у багатьох країнах і дозволяє авторитарним країнам та їхнім прибічникам "ловити рибку у каламутній водичці" і просувати вигідні для них наративи.

Звичний світовий порядок, заснований на багатосторонніх інституціях, фактично перестає ефективно працювати і реально захищати права малих націй. При цьому, на відміну від декількох наддержав, вони навряд чи зможуть вижити по одинці.

Тому, Україні безумовно слід докласти значно більших зусиль задля здобуття надійних союзників. І це треба робити всерйоз і системно, не допускаючи раптових заяв, що змушують ставити під сумнів стабільність і прогнозованість курсу української зовнішньої політки.

Поки ж як певний позитив можна відзначити створення Люблінського трикутника у складі України, Литви і Польщі. Попри попередні коливання і зволікання, для України, здається, відкриваються й сприятливі перспективи налагодження різнопланової взаємодії з країнами регіональної ініціативи "Тримор'я" (охоплює держави, розташовані між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями: Латвію, Литву, Естонію, Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Австрію, Хорватію, Словенію, Румунію та Болгарію). Ми можемо розраховувати на особливу підтримку з боку наших давніх партнерів - країн Балтії.

Наразі нагальною потребою стає питання набуття Україною статусу головного союзника США поза НАТО. Подальшого розвитку й поглиблення потребуватимуть відносини з Великою Британією, Канадою, Туреччиною, Румунією.

Очевидно, нам слід оперативно шукати спільні точки дотику, вести активні дискусії та укладати союзи з іншими країнами, що мають схоже з нами бачення зовнішніх загроз. Це має стати пріоритетним зовнішньополітичним завданням. Саме таким чином ми зможемо посилити наші позиції на міжнародній арені та побачити на нашому непростому шляху державного розвитку нові перспективи, що сьогодні поки що проглядаються лише на обрії.

Олег Бєлоколос, для Gazeta.ua