Наш шанс – це робити ставку на послаблення путінського режиму

21 квітня 2019 року Володимир Зеленський переміг у другому турі президентських виборів. Набрав 73,22% голосів виборців. Казав, що викликом для нього є повернення втрачених територій.

Один із механізмів повернення територій, на переконання команди президента, - це діалог із жителями тих регіонів. Телеканал "Дом" - це самообман. Спілкуватися треба. Але варто розуміти: якщо всіх кримчан і жителів окупованих територій Донбасу переагітуємо, вони не повстануть. Вони не є суб'єктами, перебувають під повним контролем Кремля. Якби ситуація була демократична, наприклад, як у Шотландії – там є боротьба думок, там є сенс агітувати. А коли говориш із окупованими територіями… Східна Німеччина говорила з Західною. У них не було мовної проблеми. Та це нічого не дало, поки Радянський Союз не розпався. Маємо розуміти, що наш шанс – це робити ставку на послаблення путінського режиму і на посилення наших спроможностей. Щоб, коли відкриється вікно можливостей, ми ним скористалися. Військовим, геополітичним, дипломатичним шляхом – не знаємо, який буде. А телеканал "Дом" - це індульгенція для совісті і невеличкий розпил грошей, результат від нього символічний. Достатньо подивитися рівень місцевих і московських пропагандистських каналів. Бідна країна не може собі дозволити "Радіо свобода" чи "Голос Америки" там запустити. Це великі капіталовкладення. Був би сенс, якби могли дозволити собі вкласти стільки, скільки росіяни в "Раша тудей".

Телебачення зараз на нисхідному тренді. Набагато дешевше – інтернет. Жителі окупованих територій мають доступ до всієї інформації з України. Чи хочуть вони його – це інше питання.

За два роки ми на жоден крок не наблизилися до повернення наших територій.

Великим його успіхом буде, якщо ми залишимось у тих кордонах, у яких існуємо зараз. Жодного реалістичного плану повернення бодай якогось клаптика нашої землі я не чув. Стан Збройних сил і спецслужб говорить, що ми не готові до таких завдань. Купити, як Аляску, точно не вийде, та і грошей нема. Взяти на російських умовах – точно краще не вшивати ракову пухлину назад у тіло. Тому варіантів не бачу.

Дії президента та його команди непослідовні. Спочатку, як і обіцяв, Зеленський спробував подивитися Путіну в очі, зустрівся з ним. У Росії була чітко сформована позиція, на яких умовах вони готові повернути нам Донбас. Вона, на жаль, закріплена у Мінських угодах. А позиція Зеленського змінювалася і врешті прийшла до висновку, який був відомий ще на момент його інавгурації: втілення Мінських угод – вибори, а потім кордон – смерті подібне. Зеленський із миротворця опинився у позиції пізнього Порошенка. Тільки Порошенко на той час мобілізував навколо себе патріотичну спільноту, а Зеленський не користується особливою підтримкою з цього боку. Тому йому на правому, патріотичному фланзі грати важко. Плюс, він проґавив два роки на активні реформи, зокрема в оборонному секторі. Останнє загострення показало, що протиставити російській військовій машині нам нема чого. А наші партнери точно не воюватимуть за нас.

Геннадій Друзенко, для Gazeta.ua