Чому від російської в Україні набагато більше загроз, ніж користі

Більшу частину текстів я досі пишу "трофейною мовою", як я називаю російську. "Спасибо товарищу Сталину": хлопчик-киримли народився не там, де повинен був, і прожив багато років у країні, яку, як і вся його рідня, не вважав рідною. Я вже майже вільно пишу, читаю та спілкуюся українською, без допомоги онлайн-перекладача, але все одно - точніше, змістовніше, образніше й красівіше я "гаварю па-русскі". Це факт. Такоже я не в змозі до кінця позбутися московської вимови, й це вже, мабуть, неможливо - запізно. Це мій особистий і професійний мінус, але так вже є. А рефлексувати бажання і часу немає. Коли як частина гібридної війни йде моя - інформаційна, і конкретно я в ній ефективніше б'ю ворога відібраною у нього зброєю, соромитися/ філософствувати нічого, треба продовжувати бити.

Мені не здається потрібним сперечатися з міністром внутрішніх справ, тим більше заочно. Цей текст - не полеміка з ним. У кожного свій життєвий шлях, досвід. І своя точка зору, яка в даному випадку точно не привід для 1001-го за рік всеукраїнського "срачу" в час загрози широкомасштабної війни. Один на один говорити про це, може, і цікаво, але з публічного "обміну думками" в мережах у нас щось на користь Україні рідко виходить. Субкультура "срачу" на очах у задоволеного ворога - мені таке точно не близьке. Та й філолог з мене так собі, рядок у дипломі тамбовського журфаку. Тому я скажу лише, що як людина, яка все життя працює зі словом, знаю напевно, не вступаючи до кривавих мовних діскусій.

Головне по темі, що пам'ятаю з молодості, - це ідея реформації (реновації) мови авторства знаменитого в 1990-х професора-філолога з Тамбова, з яким я мав справи по роботі. Той був по-хорошому одержимим - фанатом російської мови. Але не тої, якою писала газета "Правда", говорив "Маяк" і штампували високохудожні доноси. Актуальну російську професор ненавидів гірше за будь-которого русофоба. Він вважав її потворним плодом імперського офіціозу, совкової двозначності і ще якихось моральних збочень, які я вже й не згадаю. Плодом, крім іншого, майже до смерті отруєного неприродними словниковими і фразеологічними запозиченнями. Мовою, в якій залишився критичний мінімум початкового і природного. Професор вважав її чимось на зразок бочки меду з відром помиїв і як ідеаліст-романтик поставив собі за мету життя - відокремити від сміття мед.

У владі був ранній Єльцин, демократія і багато здавалося можливим. Але навіть тоді я не вірив в успіх настільки безнадійної справи. Професор помер до того, як цього не сталося, тому що статися не могло. І пояснюється це просто: потворна держава-носій словникового сурогату не тільки не змінилася на краще, але і після лічених років свободи стала аморальнішою за всі свої попередні версії. І саме цією своєю імперською російською вона продовжила - без перебільшення - воювати, захоплювати, вбивати, як і століття до того. Тільки тепер, у гібридній війні, вражаюча сила "зброї, що говорить" значно збільшилася.

Насамперед через "загальнозрозумілу", що рефлекторно затікаює в вуха сотням мільйонів людей, російський рейх ефективно зносить людям, - і своїм, і чужим - мізки. Після і під час чого йдуть у хід міномети й автомати. Російська мова, як і "объединяющая русская культура", як і "велика (по факту - з чого б?) література" - це не відірвані від канібальської суті Росії і від реальної війни поняття. Для мене, самого російськомовного, це - написи на танках. А якщо ще точніше, все це - та ментальна матриця-носій "русского мира", за якою жахлива брехня і культ сили поширюються на весь світ. І вона, як рак здорові клітини організму, змушує людство перероджуватися.

Але я не зовсім про це зараз хочу сказати, повернуся до філології. На мій погляд, актуальна російська може здаватися через певну співзвучність "слобожанською" хіба що з України. Насправді ж вона не є такою, бо мови не існують у відріві від суспільств. "Русский" - це скоріше антимова, альтер его мов вільних народів. Всіх, включаючи слов'янські. Ну, ось так вона побудована, такий у нього викривлений століттями рабства скелет. Це - процитую мертвого професора - "не мова людей".

І якщо й відокремити якимось дивом мед від сміття, то як раз, можливо, і вийде "слобожанська". Як географічний підвид української, а не окрема, тим більше не російська мова. Тоді взагалі про що тут і головне - навіщо - сперечатися/ говорити?

І останнє. Про великий російськомовний телеканал для української контрпропаганди (як я зрозумів міністра - за кордоном). Хто б сперечався, що він нам потрібен. Як і англо-, франко-, іспано- і арабомовний ... Але є одне але. Точніше, є обгрунтоване фактами побоювання, що за медіа- та інших менеджерів, призначених чинною владою на пости, з їхніми здібностями/ патріотизмом, з хорошої ідеї вийдёт черговий телеканал "ДОМ".

Кому цікаво - можете самі подивитися, що транслює цей чиновницький телевиріб жителям окупованих територій. Можу переказати коротко. Ефір "ДОМу" - це в основному взяті з ютуба радянські фільми про війну і робітничо-похмільні будні російських трудящих. Плюс дешеві пострадянські серіали. І все це задоволення, вся ця широка російська віддушина для ОРДЛО - за 350 мільйонів українських грошей в рік. Як журналіст і інформаційний редактор з 33-річним стажем я, скажімо так, не впевнений, що цілодобово дивитися "мило", війну з німцями і побутову пиятику - це саме те, що потрібно для ефективної української контрпропаганди. А інших композиторів, як говорив, знову ж таки Сталін, у нашої влади, схоже, немає.

Оригінал