Опора на родичів – норма для всіх українських політиків

Чому вчить нас історія із колишнім прем'єр-міністром України, який несподівано повернувся до великої політики, нібито з волі жіночого організму на ім'я Маша? Я особисто не став би особливо обурюватися, як це публічно зробила політикіня Ірина Геращенко. Тому що перш ніж говорити про "внучок-жучок" цій нардепині варто було би згадати, завдяки яким видатним чеснотам вона сама опинилася на самій вершині влади. А поки вона згадує, спробуємо відкрити очі і визнати, що опора на родичів, друзів та знайомих вже третій десяток років є нормою для всіх без винятку українських політиків.

А на кого їм опиратися? На однодумців, які щиро і безкорисливо прагнуть втілити в життя прогресивні ідеї свого лідера? Не виходить. У нас всі політики однодумці, бо думають про одне й те саме – як побільше "нацарювати" поки вони при владі. Тому надія лише на найближчих. Наприклад, на зятя, якого президент Кучма зробив олігархом чверть століття тому. А після цього само пішло. У президента Ющенка видатним політиком став рідний брат, у президента Януковича економікою заправляв син, у президента Порошенка син теж став народним депутатом. Ну а про нинішнього і згадувати не варто – той завів до влади цілий "квартал" друзів та приятелів.

Немає жодного сумніву, що й наступний наш президент робитиме те ж саме. Бо немає такого антикорупціонера, який після отримання влади не став би роздавати посади друзям та родичам, аби разом красти у промислових масштабах. Нічого доброго у цьому немає. Але немає і нічого страшного. Цивілізований світ вже давно через це пройшов і не має тепер жодних проблем. Як саме?

Президенту США Франкліну Рузвельту приписують фразу про те, що диктатор Нікарагуа Сомоса – хоч і "сучий син" (son of bitch), але "наш сучий син". Тому серед вітчизняних політиків, на кожному з яких, коли придивитись, немає де клейма ставити, нам, відповідно до власних політичних уподобань, слід просто шукати "наших сучих синів". Щоб голосуючи за них, усвідомлювати кому довіряємо владу і потім нічому не дивуватися.

Щодо Вітольда Фокіна, то після всього, що він встиг наговорити, називати його "сучим сином" не виходить – вік занадто поважний. Зате його можна назвати "сучим дідом". Звісно ж, не нашим!

Микола Несенюк, для Gazeta.ua