Чи стане хоч колись українців більше?

Скорочення чисельності населення України не є наслідком виключно бідності. Точніше, бідність теж має значення, але про це пізніше.

По-перше, війна з Росією призвела не лише до окупації території, де проживає 5 мільйонів осіб, а вдарила і по очікуваннях. Бо ніхто не дає гарантії того, що завтра РФ не відновить наступ. Війна - стимул не лише до прямого, але й до опосередкованого падіння народжуваності. Немає упевненості у завтра – немає бебі-буму.

І я б на місці держави не користувався цифрою населення, що видав Кабмін. Так, 37 млн 289 тис. - це печалька (якщо ви не мізантроп, звичайно). Але ніяких "мінус 15 мільйонів" за 29 років незалежності немає.

Давайте не будемо легалізовувати російську окупацію. Жодним способом. Навіть таким. Крим, Севастополь, Донецьк і Луганськ - це Україна. Близько 5 мільйонів українських громадян вимушені жити в окупації. І від цього вони не стають не українськими громадянами і не нашим населенням.

По-друге. І найголовніше. Народжуваність не падає через бідність. Вона падає тоді, коли змінюються цінності. Коли на перше місце виходить індивідуалізм, який витісняє суспільні цінності. Коли меркантильні цінності витісняють сімейні. І одні, і інші - не погано і не добре. Просто різні цінності, які призводять до зниження народжуваності.

Тепер про бідність. Тимчасово вона може відтермінувати народження дитини. Інколи – коли відтермінування надто довге, воно призводить до виходу за межі репродуктивного віку. Але у нас немає відтермінування. Ми завжди жили у відчутті економічної кризи, при цьому ще більше прибідняючись. Проблема не у бідності. Хоча інколи кризи (2008, 2014) справді призводили до скорочення народжуваності, а виходи з кризи (2001, 2008) – до незначного збільшення. Але не до кардинального. Не до вирішального для демографічної кризи.

Але бідність відіграє ще одну роль. У жодній європейській країні народжуваність не перекриває необхідність у відновленні населення (ніде немає в середньому 2-3 дитини на сім'ю). Але у них зростає населення за рахунок мігрантів, шукачів кращої долі. Тому, багатство країни дійсно призводить до демографічного зростання. Але не за власний рахунок, а за рахунок представників інших культур, які часто активніші та настирливіші. Бо їм треба добитись того, що у тубільців уже і так є.

Тому не треба все валити на бідність та економічні прорахунки. Міністри у нас люди не бідні, а дітей "утримувати" не мають можливості. Бідні селяни можуть народжувати по дві-три дитини, що "чомусь" недоступно відносно багатшим за них жителям метрополісів.

Богдан Петренко, для Gazeta.ua