Вони справді мають що нам сказати

Чого в нас поки не відбулося - то це модернізації традиції. Відбулася постмодернізація традиції, а модернізації - не відбулося. А варто би, щоб відбулася.

Модернізація традиції - це коли наші класики стають сучасними для нас. Коли вони мають що нам сказати - всерйоз. Коли ми можемо в них чогось навчитися, можемо почути їхню мову чи перекласти їх сучасною мовою, аби їх почути.

Постмодернізація традиції відбулася: Шевченко, Леся, Франко, Котляревський і т.д. для нас знову кльові. Прикольні. Мають прикольний прикид і сучасний лук. Але чи чуємо ми їх через це? Не факт.

А насправді вони всі сучасні. Леся, наприклад, - бо дивовижно глобальна. Винниченко - бо вчить бути чесним із собою. Драгоманов - бо знав, що таке децентралізація. Марко Вовчок - бо уміла спокійно дивитися в очі жаху. Котляревський - бо знав, що таке сміх над імперією. Сковорода - бо вчив любити те, що робиш, і робити те, що любиш. Ну і Шева, звісно. Найсучасніший з усіх.

Вони кльові, звісно. Але вони значно більше, ніж кльові. Вони справді мають що нам сказати.

Текст є постом автора у мережі Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.

Оригінал