Зовнішньополітична команда – "лакмусовий папірець" для Зеленського

Президент ще має шанс і час почути українське суспільство

Богдан Яременко на чолі парламентського Комітету, Вадим Пристайко в МЗС України, а Андрій Єрмак в Офісі президента очевидно розпочали прискорений демонтаж усіх бастіонів проукраїнської зовнішньої політики, які у попередні 5 років були вибудувані зусиллями патріотичних депутатів, дипломатів та певною мірою президентської адміністрації (передусім зусиллями Костянтина Єлісєєва).

Як колишній член профільного парламентського комітету почну з нього.

На відміну від вагомої ролі, зокрема стратегічних законодавчих ініціатив, попереднього Комітету у закордонних справах, нинішній Комітет Ради з питань зовнішньої політики зараз як "п'яте колесо до возу" - геть зайвий для команди Зеленського, що може лише заважати. Тож його, за моїми спостереженнями, будуть фактично "обнуляти".

В системі позірно пацифістської, а насправді кулуарно-капітулянтської зовнішньої політики публічний та ініціативний парламентський комітет по суті зайвий. Нащо відкрито обговорювати десь свої поразницькі наміри? Одного негативного досвіду засідання Комітету 18 вересня і самовикривальних заяв там Пристайка, що мали широкий суспільний резонанс, владі схоже достатньо.

І їй абсолютно не потрібна сильна публічна парламентська дипломатія, що вже погано відобразилось на якісному складі й виборі керівників парламентських делегацій, зокрема делегації в ПАРЄ.

Тож Яременко останнім часом де-факто в публічному просторі заміщає увесь Комітет і верзе просто феєричну маячню, обґрунтовуючи і виправдовуючи майбутню капітуляцію.

Сам же план капітуляції зрозумілий вже 4 місяці – з часу висунення на посаду керівника МЗС України Пристайка. Того самого, який ще у 2016 році відкрито пропагував путінський план "політичного врегулювання" на Донбасі на базі фактично російської інтерпретації "мінських угод". (подивіться. інтерв`ю "Голосу Америки" у квітні 2016 року або публікацію з цитатами Пристайка на сайті VoA у червні цьогоріч)

Очевидно, для реалізації цього плану Пристайко і був інтегрований до команди Зеленського, бо, схоже, давно готовий до виконання цієї "брудної роботи".

Зокрема, й чистки в МЗС України від недостатньо "гнучких" і надмірно "непоступливих" патріотичних кадрів, яку, прогнозую, ми ще скоро побачимо.

А вже привідним ременем для комунікації та стратегічного розвороту усього зовнішньополітичного курсу і державних інститутів, що його реалізують, очевидно є довірена людина з найближчого оточення Зеленського і відповідною посадою в Офісі президента - пан Єрмак.

Завдання ж Дмитра Кулеби в уряді, за всієї моєї колишньої поваги до нього, схоже, зводиться до забезпечення "пристойного" політичного прикриття капітуляції та відволікаючих маневрів, зокрема різноманітними порожніми розмовами про ЄС і НАТО з міжнародними партнерами, експертами та ЗМІ.

Недільне 20-тисячне Віче і протестні акції по всій Україні засвідчили готовність патріотичної громадськості чинити рішучий спротив безроссудству влади у разі продовження курсу на капітуляцію.

Загроза владі наступного Майдану цілком реальна, як і, на жаль, небезпека страшних наслідків такого збурення для країни в цілому.

Зеленський ще має шанс і час почути українське суспільство, особливо його пасіонарну частину, й повести український державний корабель між Сцилою і Харибдою капітуляції та руйнівної дестабілізації, що обидві слугуватимуть Путіну і Росії.

Якщо Зеленський раптом схаменеться, то розпочати, очевидно, має зі зміни зовнішньополітичної команди у складі Пристайка, Яременка і Єрмака.

Разом і звільненням одіозного Богдана це стало б серйозною ознакою, що Зеленський піднімається над собою колишнім і своїм минулим на шляху до перетворення на президента України, здатного виконувати свій конституційний обов'язок із захисту національних інтересів країни.

Без цього ніяк.

Оригінал