Мер міста – не самостійна фігура, а найнятий виборцями менеджер

Хочу, щоб Київ нарешті повернувся до Дніпра обличчям - як і будь-яке європейське місто. Лондон, Берлін, Париж, Будапешт, Амстердам, Рим - прикладів чимало. Зараз Київ повернутий до річки дупою. Місто ховається від Дніпра за пагорбами. Йдеться, звісно, не про те, щоб ці пагорби, по суті – обличчя столиці, забудувати бізнес-центрами та елітним житлом. Ні. Мовиться про Дніпровську набережну.

Дніпровська набережна (та, що на правому березі Дніпра) – пам'ятник корупції і недоумкуватості – всіх, без винятку, київських мерів за всю їхню каденцію і всю їх історію існування. Дніпровська набережна абсолютно безлика, окупована потворними промзонами, померлими заводами і закинутими ресторанними баржами, уздовж таких же безликих кам'яних доріг і тротуарів. Ця набережна – пам'ятник неробству, хаосу і жлобським договірнякам як основі розвитку міського середовища.

Хотілося б там побудувати унікальний проект, подовживши паркову зону пагорбів, пустивши Набережне шосе крізь тунель, закривши проїжджу частину повністю, а власне берег перетворити на красивий живий променад – з причалами, веломаршрутами, ландшафтними оазами і місцями відпочинку. Наш київський аналог знаменитої The Queen's Walk, що на південному березі Темзи. Таким чином, окресливши пагорби, які є обличчям столиці, і власне Дніпро, який за всіх часів був самою суттю української історії. Зберігши проїжджу частину, як одну з основних міських трас.

Знаєте, у мене таких тем не один десяток. Я не урбаніст, але багато подорожую світом і бачу, як стрімко змінюються міста. Щоразу, коли потрапляєш в якесь європейське або американське місто, дивуєшся кількості ремонтних точок – муніципальна влада постійно щось ремонтує, поліпшує. Змінюють знаки, латають дороги, чистять магістральні каналізації, оновлюють автобусні зупинки тощо. Причому роботи ведуться цілодобово і завершуються по можливості швидко, оскільки всі усвідомлюють, що місто – це живий організм, і ремонт в одному місці моментально створює затор в іншому, що провокує ланцюгову реакцію.

Хто живе або бодай прокидався в центральних районах Лондона, Берліна, Парижа чи Нью-Йорка – майже щоранку, крім гаміру автомобілів, чує звук відбійного молотка десь неподалік. Це звук міста, цивілізації. Міська влада лагодить місто, підтримуючи життя величезного і складного механізму.

А в нас звук відбійного молотка не чутний ніде. У нас десятиліттями може пролежати провалений тротуар на центральній вулиці. Роками відсутні люки на міських дорогах. Місяцями може стирчати пожухлий бур'ян, що росте замість газону в скверах.

Я не знаю, хто зрештою стане наступним мером Києва. Напевно, ним стане успішна людина. Просто в моєму розумінні мер міста – не самостійна фігура, яка робить все, що йому спаде на думку. Захоче – зробить щось, не захоче – не зробить. Захоче – приїде на велосипеді, не захоче – дістанеться крокодилом. Мер – це найнятий виборцями менеджер, щодня реалізує стратегію міста. Яка бодай має бути. Не кажучи вже про тактику.

І ще мені достеменно відомо, що успішним є той, хто може побудувати щось міцне з тих цеглин, які були кинуті іншими.

Оригінал