Артем – приклад нереалізації футбольної кар'єри

Я мав можливість спостерігати за тим, як Артем Мілевський робив свої перші кроки в професійному футболі. Тоді працював в другій лізі з ірпінським "Нафкомом", а динамівська молодь набиралася досвіду в "Борисфені", Бориспіль. Тому тема Мілевського мені особливо близька.

Вже тоді, маючи 16-17 років, Артем вирізнявся на полі. Мав хороше футбольне мислення, не боявся брати ініціативу на себе, але було видно, що він має проблеми зі швидкісними якостями. Відчувалося, що хлопець не завжди дотримувався футбольного режиму.

Можу припустити, що саме ці обставини не дали Мілевському можливості розкрити всі свої таланти. Так вийшло, що окрім "Динамо", Артем ніде, за великим рахунком, не грав. Пробував сили в різних чемпіонатах, але нічого в нього не вийшло.Від природи Мілевський не мав особливих фізичних можливостей. Крім того, проблеми з режимом, спричинили те, що на високому рівні він протримався зовсім недовго. Без швидкості проявити себе важко, не тільки в Україні, але і в інших європейських чемпіонатах. Тому залишається грати в Білорусі, де рівень чемпіонату відверто слабкий.

До іноземців завжди вимоги більші. Тільки в Україні і ще декількох країнах можуть за легіонерами бігати та багато їм дозволяти. В Європі легіонер повинен вигравати конкуренцію, бути сильнішим за місцевого гравця. Якщо цього не буде – його відразу відправлять назад, місце в складі займе місцевий футболіст. У цьому також проблема Мілевського: він не був готовий до серйозних викликів.

Артем вважав, що він - "зірка". Але в кожному клубі потрібно доводити все з самого початку. За одне ім'я можуть ставити до складу тільки 2-3 матчі, а потім вже потрібно показувати гру.

Останнє його інтерв'ю стало резонансним. Можливо, і добре, що він розговорився, почав підтверджувати те, про що раніше тільки здогадувалися та говорили на рівні пліток. Можливо, Артем до кінця не розуміє ситуації, але він зробив благородну справу для молодих гравців. Розповів як не потрібно поводитися, щоб не згубити власну кар'єру, отримувати величезні гроші, але потім залишитися ні з чим. Молоді гравці мають зробити висновки, як ставитися до власних заробітків. Розуміти, що футбольна кар'єра не така довга. А головне – уважніше ставитися до власного оточення. Коли Мілевський успішно грав за "Динамо", мав велику зарплату, біля нього постійно крутилися різні люди, які фактично жили його коштом. Тільки великі гроші закінчилися – друзів, радників не стало. Я розумію, що Артем може бути компанійським хлопцем щедрої душі. Але така ситуація привела його до нинішніх обставин.

Не став би драматизувати ситуацію Мілевського у фінансовому плані. Тисяч п'ять доларів він отримує. Це хороші гроші для 34 років. За них можна комфортно жити в Україні чи Білорусі. Без колишнього розмаху, звичайно. Часто так буває, що молоді хлопці, які рано відриваються від родини, мають проблеми з соціальною адаптацією. Тренери багато що контролюють, але деякі аспекти у вихованні втрачаються. Потім людина не завжди розуміє, що робити з величезними грошима, які на неї "впали" у 20 років.

Для Мілевського вже все скінчилося. Ще рік буде грати, а потім про нього остаточно забудуть. Артем – приклад нереалізації футбольної кар'єри.

Олег Федорчук, для Gazeta.ua