Дякую Зеленському

Взагалі-то нам варто сказати Володимиру Зеленському спасибі. Як мінімум, за перевірку на міцність. Ту саму, яку він влаштував для країни. Його три президентські місяці вже стали стрес-тестом для тих, кому не однаково.

Межі ідентичності виявляються в той момент, коли їх перевіряють на міцність. У цей момент ти вирішуєш для себе ‒ що важливе, а що ні. Чим ти готовий поступитися, а чим не станеш. Саме тоді кожен визначає для себе ‒ де пролягає його межа компромісу, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Упродовж останніх п'яти років ми жили в період відносного консенсусу. Вектори зовнішньої політики були зрозумілі. Перелік гуманітарних пріоритетів ‒ теж. У результаті, ми сперечалися переважно про "внутрішні" теми. Корупція. Реформи. Кумівство.

Приблизно з 2016-го війна почала зникати з наших радарів. Її обітнули уздовж лінії фронту. Вона озивалася до більшості лише повідомленнями про втрати. Багатьом стало здаватися, що війни за ідентичність та незалежність вже виграні. Все більше людей з табору Майдану стали перемикатися на питання, пов'язані з облаштуванням будинку, а не з його захистом.

А потім пройшли вибори й виявилося, що наш консенсус про майбутнє ‒ не такий вже залізобетонний. Все, що нам здавалося відлитим у граніті ‒ стали знову перевіряти на міцність. Декомунізація. Мова. Символи. Вікно можливостей знову відчинилося ‒ і тепер на наших очах у нього намагаються пролазити мерці.

Нам знову доводиться проговорювати все те, про що ми перестали сперечатися кілька років тому. Чому не вийде домовитися з Росією. Чому немає сенсу піднімати мовне питання. Чому суверенітет важливіший за території. Нам здавалося, що це вже вкопаний в землю фундамент. А тепер доводиться захищати його від спроб капітально перебудувати всю будівлю.

Нинішній період починає виглядати як тест на червоні лінії. Як перевірка на атрофію. Від колишньої ситуативної більшості відпадають випадкові попутники ‒ і їхні реакції на те, що відбувається, виглядають як іспит на порядність та етику. Новий час, як кислота ‒ стирає наносне, оголюючи справжнє.

А ще це нагадує тест на щирість. За останні роки багато хто пов'язував "патріотичну тему" з експрезидентом. І в своєму неприйнятті останнього готові були заперечувати все те, що було написане на його програмних прапорах. Але дуже скоро вся повнота влади перейде до нового глави держави. І цей час змусить кожного визначитися з тим, що саме йому було не до душі. Попередник Володимира Зеленського? Чи сама спроба розбудови незалежної України?

Вектор руху завжди задають ті, кому не однаково. Ті, хто виходить із зони комфорту. Ті, для кого прапори ‒ це не просто переплетення кольорових ниток. Нам здавалося, що за п'ять років новий консенсус укорінився достатньо, щоб його не стали піддавати ревізії. Ймовірно, ми поквапилися.

Це означає, що доведеться повторюватися. Пояснювати, чому не можна пхати пальці в розетку. Чому не вийде носити воду решетом. Чому речі, які не можна помацати, означають не менше, ніж казначейські папери.

Тому що вони й справді означають не менше. Хто б що собі не думав.

Copyright © 2019 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода