Ми намагаємося йти у майбутнє з ідеологічними установками 150-річної давності

Я розумію, що зараз мені розкажуть про патріотизм, що я про це вже намагався писати, навчать любити батьківщину і викриють в тому, що я прихильник невідомо кого і чого. Але я про те ж...

Про те, що "Армія. Мова. Віра" - це не про 21 століття. Це максимально кінець 19-го - початок 20-го.

Ми намагаємося йти у майбутнє з ідеологічними установками 150-річної давності, гордо піднімаємо на прапор те, що інші вже забули згадувати.

З армією все зрозуміло. Якщо поруч хворий на всю імперську голову сусід з нахилами гопника, армія необхідна. Не для того, щоб поставити знахабнілого сусіда на коліна, а для того, щоб в разі чергового гоп-стопу завдати йому таку шкоду, яка зробить гоп-стоп невигідним. Для перемоги і повернення вкраденого майна тільки своєю армією не обійдешся, потрібні військові союзи. Але це зовсім інша розмова. Я зараз не про це. Хоча і про це теж. Тому що побудувати успішну армію без прогресу неможливо. Тому що сучасні засоби ведення війни дають дещо більший ефект, ніж політруки, капелани або, як не дивно, особиста мужність. Тому що в танку, який через 4 секунди після вступу в бій, буде вражений ракетою з комп'ютерним наведенням, яку випустили з відстані в десять кілометрів багатонаціональні розрахунки, що говорять англійською, вам ні молитви, ні особиста мужність не допоможуть. Допоможуть технічні засоби протидії та бойовий вишкіл, але це знову інша розмова. Про інше.

Мова - це засіб комунікації. Не щось сакральне, а система звуків і символів, за допомогою якої ми спілкуємося з навколишнім світом і між собою. При всій повазі до традицій, я вважаю, що головна мета розвитку суспільства - це не їх збереження і дотримання. Головна мета розвитку суспільства - це прогрес і побудова середовища, в якому кожен член цього суспільства буде відчувати себе комфортно. Буде здоровим і забезпеченим. І якщо для цього традиції треба розмістити в музеї і зрідка на них поглядати, то так і треба робити.

Прогрес і розвиток - ось, що повинно бути головним. Я хотів би, щоб на виставках китайські дівчата стояли біля українських стендів і розповідали про технології та можливості українських фірм і компаній. Щоб українські ВНЗ входили в топ-100 світових центрів освіти. Щоб в них викладали лідери з усіх країн світу, щоб в них навчалися студенти з усього світу. Щоб бюджет мого рідного ДДУ не змушував його розпускати студентів взимку, бо нічим топити, а дозволяв оплатити найсучасніші лабораторії.

Розкажіть-но мені, чим потрібно пишатися: орнаментом на вишиванці або нобелівським лауреатом - випускником українського ВНЗ, представником український наукової школи?

І як ворожнеча або дружба дядьків в розшитих халатах і з бородами, які махають хрестами, цьому посприяє?

Не треба сперечатися про те, яка мова державна - це Україна, мова - українська. Мова державних чиновників і служб. Але говоріть якою хочете, вчіть англійську, вчіть китайський, вчіть німецьку - тільки рухайте цю країну вперед. Тільки не випадайте зі світового руху вперед, з технологічної гонки, яка допоможе нагодувати, одягнути, дати освіту, зігріти або охолодити українців. Не тягніть назад, в минуле століття. У саду вишневому коло хати можна відпочити після того, як спроектував новий літак, але не можна проектувати хатинку із туалетом на березі ставочка, коли потрібні хмарочоси бізнес-центрів і зелені житлові квартали з енергозберігаючими технологіями будівництва.

Нещодавно спостерігав торжество технічного прогресу, міжнародної кооперації та інтеграції. Ноїв ковчег з декількох десятків країн, зібраний в десятці величезних павільйонів. Технології майбутнього. Те, чим можна пишатися реально. Це мільярди доларів інвестицій, сотні мільйонів нових робочих місць в найближчі роки, енергозахищеність, енергонезалежність, наукова думка, прекрасний маркетинг. Десятки тисяч відвідувачів при ціні вхідного квитка в 150 євро.

Звучали презентації німецькою та англійською. На величезних, красивих стендах можна було розглянути обладнання, познайомитися з представниками виробника, укласти контракти. В кінці довгого дня всі разом пили пиво, тут же, на стендах, розмовляли, ділилися планами і враженнями... Німці, греки, китайці, французи, шведи, американц ...

Були українці. Гості. Жодного українського стенду я не бачив.

Дуже важливо ставити правильні завдання. Дуже важливо визначати напрямок руху суспільства. Дуже важливо, щоб він збігався зі світовими прогресивними рухами, а не вів у красиво прикрашений орнаментами глухий кут. Це все одно глухий кут. Узбіччя цивілізації. Я туди не хочу і не піду. Якщо що, вишиванка у мене є. Дружина подарувала. Красива дуже. І у дружини є. І у дочки. І у сина з невісткою. І говоримо ми всі на декількох мовах. І шанобливо ставимося до української, і батьківщину любимо. Але наявність вишиванки - це не патріотизм. І розмова українською - не патріотизм. Патріотизм - це благо, яке ти приносиш розвитку своєї країни. Навіть без вишиванки, мови і віри.

Коли в маленькому селі на Львівщині дві величезні церкви - на початку і в кінці вулиці - а дороги між ними немає і не було з війни, то я, звичайно, безмежно поважаю релігійні почуття місцевих жителів, але хочу у них запитати: а чи не задовбало їх щонеділі ходити до Бога по ямах і вибоїнах? І весь тиждень їздити по вбитому років тридцять тому асфальту? Може, нехай церква буде одна, а дорога відремонтована? Може, в школу купити комп'ютери і медіа-дошки? Запросити кращих вчителів за доплату від громади? Нехай вчать дітей якою завгодно мовою, але так, щоб вони легко вступили в будь-який європейський вуз, і повернулися додому, щоб побудувати біоелектростанції, створити нові види пшениці, щоб виростити на чистих карпатських схилах...

Армія, мова, віра. Добре, звичайно. Напевно, без них немає держави. Потрібен ще прапор, герб і гімн. Але, на мій превеликий жаль, тільки з цих складових нічого не складеш. Не вийде. Час не той.

Кажуть, інавгурація 20-го? Народний Фронт вийшов з коаліції? Президент підписав закон про мову? Вау.

Який бюджет на освіту, братці? Скільки стартапів зареєстровано з початку року? Який рейтинг у України в свободі підприємницької діяльності? Корупції? Прозорості бізнесу? Як у нас з податками? Зі стимуляцією економіки?

Єдине, чого я хочу - це пишається тим, чим маємо пишатися сьогодні: потужною економікою, наукою, освітою, державною політикою, яка спрямована на зростання добробуту людей. Саме людей, не країни. Країна додасться. Країна - це ми і є. Не люди для держави, держава для людей. Люди все побудують на знак вдячності і з вигоди. Не заважайте їм.

Але про це можна тільки мріяти. На жаль.

Оригінал