Американці банкрутують через неможливість оплатити медичні рахунки

Проїхатися у "швидкій" коштує $1,5 тисячі

Близько трьох тижнів я не могла користуватися обома руками, а будь-який рух правим плечем – коли вдягалася, спала, намагалася працювати на комп'ютері, тощо – викликав сильний біль. З'ясувалося, що в мене частковий розрив хряща і манжети плеча, сильне запалення і заблоковане плече. Запалення поширилося на праву руку, а ліва почала боліти, бо нею я послуговувалися в незвичних для непрофільної руки масштабах.

У головних підозрюваних заподіяння такої шкоди ходить мій собака. Закк – це 28 кг суцільних м'язів і погана звичка різко підриватися за дикою твариною зі мною на іншому кінці повідка, - пише Тетяна Ворожко для "Голосу Америки".

Щомісяця я віддаю значну частку своєї ЗП за страховий поліс на себе і свою родину. Наприкінці минулого року я думала знайти щось дешевше – я та син ходимо до лікаря один –два рази на рік – але чоловік вмовив мене її залишити.

Першого квітня ще і мій син зламав руку. Без страховки ми б, як мінімум, використали б усі наші збереження. А так – невелика доплата (40 доларів) за відвідання лікаря, МРТ, рентгени сина, мою фізіотерапію. Дещо, наприклад, уколи, страхова компанія покрила повністю. Щоправда, ми поки що не отримали рахунок за швидку, яка забрала мого сина зі школи. Машини швидкої допомоги у США – приватні і проїхатися в одній, в середньому, коштує півтори тисячі доларів. Сподіваюся, що наша страхова компанія оплатить значну частину цієї суми. У школі викликали швидку тільки, коли ми дали їм на це дозвіл – далеко не всі батьки зможуть заплатити такі гроші. Бригада швидкої, втім, вражала і своїм оснащенням, і розміром бригади – приїхало десь із півдюжини медбратів.

Страхових полісів у США, які покривають процедури вибірково, або не надають повне покриття - тисячі. Правильний обрати досить важко, бо не знаєш, що з тобою може трапитися. Але чим дорожчий поліс, тим більше медичних послуг він покриває. Можна, як я робила роками, віддавати значні гроші і практично не звертатися до лікарів. Але якщо людина не має взагалі або має дешевий страховий поліс, то у разі серйозної хвороби чи травми, це може закінчитися не лише проблемами зі здоров'ям, а і фінансовою катастрофою. Дві третини американців, які подають на банкрутство, роблять це через неможливість оплатити медичні рахунки.

До лікаря можна ходити із задоволенням, якщо лікар – фізіотерапевт. Фізіотерапія — це таке поєднання спа, спортзалу та клубу за інтересами. У нас є і підлітки, які пошкодили коліна, граючи у футбол, і люди похилого віку, які долають обмеження, спричинені дегенерацією м'язів. До речі, із "собако-травмою" я не одна. Як з`ясувалося, це поширено явище серед власників великих собак.

Американська медицина заточена під позови до роботодавців та страхових компаній. У спеціалізованій клініці (Pain and Spine Institute) крім двох категорій – спортсмени та пенсіонери – була ще третя – м'язисті чоловіки у джинсах та картатих сорочках, деякі із паском із інструментами. Крім медичних, вони вирішували ще і фінансові питання, позиваючись до своїх роботодавців за травму на виробництві. В цій клініці це поставлено на потік. Під час заповнення анкети відразу питають, хто у вас адвокат, чи поданий вже позов, а чого ви чекаєте?

На роботу, за рекомендацією лікаря, я не ходила тиждень, але значно більший час могла виконувати обмежену кількість функцій. Колеги допомагали і ніхто не казав, що краще сиділа б вдома. Чому не варто робити таких пропозицій? Тому що відновлення після травми може тривати місяцями – так довго сидіти вдома не вистачить ані лікарняних, ані терпіння.

Треба звертати увагу на біль, але не давати йому керувати тобою. Мушу зізнатися, що маю розділити відповідальність зі своїм собакою. Розриви сталися, ймовірно, ще минулого року і вони безбідно собі б затягнулися, якщо б я, продукт ще радянського виховання – "помри, а до фінішу допливи" - не продовжувала вести дуже активний спосіб життя, незважаючи на біль у плечі.

У США ставлення до болю почало змінюватися у 1990-му році, коли в медицині запровадили шкалу оцінювання болі. Раніше вона була просто частиною життя. Сьогодні, вважає доктор Девид Шеррі, дитячий ревматолог, до нього прикуто забагато уваги. Він радить американцям бути стійкішими. Я думаю, правда десь посередині. З одного боку, я мала звернути увагу на біль у плечі. З іншого, якісь фізичні проблеми, якщо вони не є критичними, не мають стати причиною того, аби життя зупинилося.

Наприклад, штучний інтелект - до ваших послуг. Практично усе листування протягом майже місяця я вела, користуючись функцію голосового набору тексту на телефоні. Біля заправок та супермаркетів, принаймні у нашому районі, завжди можна знайти чоловіків, які за 1-2 долари донесуть та завантажать у машину продукти, чи заправлять машину. Людина, яка пакує продукти біля каси, також може донести за чайові торби в машину.

Люди з інвалідністю — це не ми та вони. Це не якась окрема каста чи меншина. Це те, що може статися з кожним, а хоча би тимчасово, як в мене, станеться майже обов'язково. Створювати можливості для інвалідів вести повноцінне життя - в інтересах кожного і всього суспільства.

Ми, жінки, забагато від себе вимагаємо в плані зовнішності. Не обов'язково мати талію в 60 см чи ідеальну шкіру. Здорове, сильне тіло – ось чого треба прагнути і чому радіти.

Текст скорочено