Мюллер підклав Росії свиню

"Російський фактор" йде з американського життя

Нам не вистачає часу, щоб розібратися з подіями, які на нас звалюються. Ми їх коментуємо і біжимо далі. Ось всі кинулися обговорювати арешт колишнього міністра Абизова. Зрозуміло чому: драма такого зльоту з таким приголомшливим падінням! А скоро ж нова сенсація!

Але наскільки ми усвідомили, що дві інші події, що сталися нещодавно, також говорять про драму - але вже для всієї країни?

Перша - відставка Назарбаєва з поста президента Казахстану. Назарбаєвський пірует викликав у Росії сплеск дискусії про майбутнє російського "транзиту". Чи підемо ми шляхом Назарбаєва, а якщо ні, то чому?

Тим часом, Назарбаєв підніс президенту Путіну неприємний подарунок, нагадавши Кремлю про тривожне і неминуче. Втім, обговорення "кінця" нинішньої реальності і яку форму він прийме, стало російським дозвіллям, яке заповнює стратегічну порожнечу.

Але ось іронія: сама розмова про завершення і чорну діру після того, як воно відбудеться - вирок і російській системі, і самому Путіну. Навряд чи він хоче, щоб його останнє конституційне президентство перетворювалося в загальне очікування останнього акту і гризню спадкоємців за право володіти вертикаллю. Президент явно хоче говорити про нацпроекти, про свою місію і роль в російській історії. Словом, про велике і піднесене.

Однак Росія зайнята іншим. Росія обговорює, коли і як Путін піде; а якщо не піде, що зможе зробити, коли зробити вже нічого не можна.

Розмова про "транзит" просто викидає на смітник порядок денний, який російський лідер хотів би представити народу. Це і делегітимація його влади. Чим більше еліта і пікейні жилети тлумачать про "транзит", тим більше підривають нинішнє лідерство, позбавляючи його перспективи. І нічого з цим зробити не можна: саме єдиновладдя загнало нас в пастку, де кожен його жест стає жестом саморуйнування.

Заборонити обговорення "транзиту" і карати штрафами? Можна, звичайно. Якщо врахувати вже прийняті законодавчі норми. Але ж заборонене вабить ще більше!

Друга системна для Росії подія - це висновок американського спецпрокурора Мюллера про відсутність "змови" між Трампом і Путіним з приводу втручання Росії в президентські вибори в США. Іронія в тому, що підозри про змову між Трампом і Путіним були, швидше за все, останнім проявом "біполярності" Росії і США, коли два лідери виступали на рівних. Навіть більше: в сприйнятті багатьох Трамп був зобов'язаний Путіну, що можна вважати ознакою піднесення російського лідера, який зробив американського президента своїм боржником.

Але зараз "російський фактор" йде з американського життя. Якісь периферійні розслідування "російського сліду" будуть там тривати. Але і Демократична партія, і політичний істеблішмент в Америці змушені шукати інші приводи для свого протиборства і політичного порядку денного. В Америці відчувається втома від Росії і небажання зберігати її в якості інтриги американської політики.

А що це буде означати? Зрозуміло що: виключення Росії з американської системи пріоритетів. З одного боку, цей факт може привести до ослаблення американського санкційного зашморгу щодо Росії. З іншого, зникнення Росії з американського радару означає формування світопорядку, в якому Росії буде складно претендувати на місце в першому ешелоні. Кремлю доведеться переглядати свою зовнішню політику, засновану на американо-центризмі. До речі, саме останнє - сприйняття себе Росією через відносини зі світовою наддержавою - є передумовою нашої державності.

Настає момент, коли Росія Америці більше не буде потрібна. У жодній якості! Хоча за великим рахунком і зараз Росія американцям не цікава. Америка більше не дивиться на Росію, як на суб'єкт для рівноправних відносин.

У Америки з'явився інший інтерес - формувати світопорядок, який би інтегрував Китай в якості партнера. Це буде нова біполярність. І ніякої надії на трикутник "США-Китай-Росія". Прикро, звичайно. Але така жорстока правда життя.

Ось американська "RAND Corporation" опублікувала доповідь під назвою: "Росія - ізгой, а не суперник; Китай - суперник, а не ізгой ". Цікаве читання. Американці пропонують стримувати Росію, яка на їхню думку знаходиться в стані незворотного занепаду. Але щодо Китаю пропонується інша стратегія - формування "стратегічної рівноваги" і конструктивної співпраці.

У будь-якому випадку Росію розглядають, як державу другого ешелону. А не системоутворююча держава, яка разом з Америкою несе відповідальність за світоустрій. Звичайно, Кремль може придумати привід привернути увагу американців і змусити їх повернутися до діалогу. Але що це буде, крім ядерного протистояння, яке може стати руйнівним для Росії?

Ось яку свиню нам підклав спецпрокурор Мюллер, який закрив в Америці російську тему.

Зрадницька реальність, до якої Росія поки не готова. Ось, у чому наша драма.

А що стосується арешту колишнього міністра Абизова - теж системна подія, що виходить за межі особистої долі. Тут вам не тільки сага про лояльність і зраду, про незавидну долю російських сіслібів, про жалюгідну роль прем'єра, а й картинка про вибудовування нового силового режиму з прицілом на завершення "транзиту".

А якщо копнути ще глибше? Для цього потрібен Шекспір з Салтиковим-Щедріним.

Оригінал