Навіщо допомагаємо нашим ворогам ділити нас?

Спочатку перетворити Україну на рай на землі заважали ватні виборці Донбасу і Криму. Коли Росія їх окупувала, виявилося, що легше не стало. Тепер популісти сперлися на підтримку совкових бабусь і дідусів, а надію почали покладати на онуків. І от, новий удар долі – чергового популіста підтримує та сама сучасна освічена молодь, яка мала відбирати перед виборами паспорти у бабусь. У грі "хто винен і що робити" ми настільки захопилися першою частиною, що зовсім забули про другу.

Кілька днів тому інтелектуали, реформатори і без іронії поважні люди із захватом поширювали текст, де мільйони українців називали "тупими", "бидлом" і "малоросами". Партія регіонів вже давно опинилася на звалищі історії, а її ідея ділити українців на "правильних" і "неправильних", "своїх" і "чужих" - живе і процвітає. Розділена Україна – слабка Україна. Дім, де не має злагоди не встоїть. Навіщо ж ми допомагаємо нашим ворогам ділити нас?

Я твердий і жорсткий противник популізму і вважаю його страшною загрозою. Але чи справді численні пости з відвертими образами в бік прихильників популістів допоможуть переконати їх змінити думку? Очевидно, що ні. Ображені зарозумілим ігноруванням еліт образяться ще більше. Охочі подратувати еліти підтримкою антисистемного кандидата-"клоуна" для привертання уваги переконаються, що їх підхід працює. У раціональних виборців складеться враження, що в еліт завершилися аргументи – бо чим, як не капітуляцією перед опонентом, можна назвати перехід на брудні особисті випади?

Звичайно, змальовувати опонентів ідіотами приємно. Тут і здобуте без бою відчуття власної інтелектуальної величі, і дешева насолода від вигідного контрасту з "посередностями", і легкість від розуміння, що всі проблеми країни походять від далеких "них", а "ми" вже й так зробили все, що можна. Такі пости легко збирають лайки і підписників. Але якщо цей праведний гнів інтелектуалів у соціальних мережах і медіа лише допомагає популістам, чи маємо ми на нього право в ситуації, коли популізм представляє смертельну загрозу для нашої держави?

Демократії керуються більшістю – якщо ми хочемо побудувати процвітаючу демократію, то маємо краще комунікувати прогресивні ідеї, щоб вибороти підтримку цієї більшості. Будівництво держави це великий освітній проект – якщо ми хочемо політично підкованого виборця, мусимо постійно навчатися самі і просвіщати людей навколо нас. Якщо хочемо, щоб мільйони людей перестали підтримувати пекельних популістів – маємо запропонувати їм кандидатів і політичні партії нової якості, від яких нас самих не нудить. Робити все це довго і складно, потребує багато терпіння і наполегливості. Але іншого шляху в майбутнє немає.

Якщо ж просто хочеться скинути на комусь зло, легко відчути себе розумнішим чи швидко набрати підписників, це, звичайно, ніхто не може заборонити. От тільки давайте припинимо робити вигляд, що ці емоційні вибухи мають щось спільне із захистом державних інтересів чи боротьбою з популізмом. Щоб переконати людину змінити думку, потрібно не кричати, а говорити з нею.

Оригінал