Крадіжка стає сенсом національного існування

Немає більшої символічності, ніж крадіжка картини Архипа Куїнджі "Ай-Петрі. Крим" з Третьяковської галереї. Серед білого дня, не приховуючи особи і невідомо навіщо, бо такий шедевр ні заховати, ні продати. Можна, звичайно, сказати, що з любові до мистецтва - але виявляється, що грабіжник про мистецтво мав дуже віддалене уявлення. Просто добре спланована дурість. Спецоперація.

Хіба сам Крим не крали точно так само? Серед білого дня, не приховуючи особливо осіб і невідомо навіщо, бо не можна нікого змусити визнати чужу територію своєї власною. Можна, звичайно, сказати, що з любові до історії - але про історію грабіжники Криму мають найвіддаленіше уявлення, - пише Віталій Портников для "Крим.Реалії".

Те, що "Крим" вкрав кримчанин, думаю, теж мало кого має дивувати. Ну кримчанин, ну взяв собі полотно і пішов. Хіба мало було таких в Криму - хто взяв собі посади в новій російській владі і пішов? Прикро те, що того, хто вкрав пейзаж вважатимуть грабіжником, а Константинова, Аксьонова і навіть Поклонську - державними діячами.

Тому що красти картини з виставки, з погляду "освіченої" путінської Росії, - дуже навіть зле. А красти чужі землі, чужі життя - дуже навіть добре. Тому що Крим - наш.

Тому що "Крим" тепер - наш, думав такий собі Денис Чуприков, знімаючи знамените полотно зі стіни виставкового залу. По-моєму, жоден злодій в державі-грабіжниці й не може думати інакше. І тим, хто ще недавно захоплено кричав "Крим наш!" з екранів, і тим, хто радів цим крикам, потрібно було б після історії з крадіжкою Куїнджі задуматися про метастази. Метастази культивування крадіжки як політики держави і сенсу національного існування.

Copyright © 2019 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода