Цькування змінить на все життя – і нападника, і жертву, і свідка

Діти живуть у постійному психологічному пресингу

Не все насилля є булінгом. Це те саме, що кожен вибух гранати на мирній території вважати терористичним актом. Цькування – це довготривалий процес системного застосування агресивних дій одних людей щодо інших. Воно не має віку. Цькування може відбуватись і у школі, і у робочому колективі. Не виключаю, що навіть у будинку для літніх людей.

Саме системність і довготривалість, формує у всіх учасників булінгу специфічні моделі поведінки. Вони будуть властиві їм протягом всього життя. Починаючи від комплексу неповноцінності у жертв, кримінальних проблем булерів, завершуючи соціальною пасивністю свідків.

Одноразове застосування насилля (фізичного чи психологічного) не має такого ефекту, як цілеспрямоване і довготривале перебування у статусі "нападника", "жертви" чи "свідка".

Коли плутаємо всі випадки насилля, це знижує нашу здатність боротись з ним. Бо булінг – насамперед, хвороба колективу. Протистояти йому – це працювати з усім класом. А кожен окремий випадок насилля – це справа його безпосередніх учасників. Там можна обійтись індивідуальною роботою.

Одна з головних особливостей медіа-сприйняття булінгу: ми чуємо виключно про крайнощі. Про тяжкі форми застосування цькування – коли за справу має братись поліція. Насправді, булінг витонченіший. Його мета – зацькувати усіх: і жертву, і весь колектив. Більшість випадків, як показують іноземні опитування, стосуються психологічних форм цькування: соціальна ізоляція, образи та пліткування. І лише на четвертому місці – в районі 5-6% від усіх випадків - це застосування легких форм фізичного насилля (стусани, штовхання).

Діти живуть у значно складнішому світі, ніж просто виклики фізичного насилля. Вони живуть у постійному психологічному пресингу з боку однолітків. Пресингу, про який майже не говорять іншим. Це необхідно враховувати і батькам, і вчителям.

Богдан Петренко, для Gazeta.ua