З іншими потенційними переможцями російський президент зможе домовитися

Політичні сили, що прийшли до влади у 2014 році, почали процес європеїзації України завдяки всеосяжним реформам. Покинули "русский мир" шляхом декомунізації, підтримки української національної ідентичності та інтеграції в ЄС і НАТО.

Майже два десятиліття тому я назвав ці процеси "чотиривимірним транзитом", який передбачає демократизацію, побудову ринкової економіки, державотворення й націотворення. Усі ці аспекти потрібно розглядати в комплексі як передумови до звільнення України від радянського світогляду та російського впливу. Їх заміни українською ідентичністю і європейськими цінностями.

Чи зможуть політичні сили, що переможуть на виборах-2019 завершити цю роботу?

Російський президент Володимир Путін не відмовився від своєї стратегічної мети – втримати Україну в межах "русского мира" і євразійських інтеграційних структур. На щорічній зустрічі Валдайського клубу він заявив, що чекає результатів виборів в Україні, аби почати перемовини з новим українським президентом.

Хто ж це може бути? Коли українців запитали, кого, на їхню думку, Росія хоче бачити наступним президентом України, вони назвали Юрія Бойка (46,5%), Вадима Рабіновича (38%), Юлію Тимошенко (28,4%).

Не дивно, що серед російських фаворитів – колишні члени Партії регіонів. Водночас є дві причини, чому Тимошенко має проросійський імідж.

По-перше, хоча з часу підписання нею газової угоди з Путіним минуло вже понад десять років, вона досі не може дати чесну і зрозумілу відповідь на питання, чому погодилася на такий невигідний для України контракт.

По-друге, її партія "Батьківщина" не підтримує реформи, необхідні для європейської інтеграції України, а сама Тимошенко обіймає вкрай низьке 330-е місце в рейтингу з 423 народних депутатів за рівнем голосування за реформаторські законопроекти.

Список потенційних кандидатів у президенти вже довгий, однак серйозними претендентами на перемогу можна вважати лише кількох. Деякі є технічними кандидатами олігархів (наприклад, Олег Ляшко для Ріната Ахметова) чи виконують роль спойлерів, які мають заважати Порошенкові (Володимир Зеленський для Ігоря Коломойського). Водночас нерішуча поведінка Святослава Вакарчука вказує на слабку рису його характеру, яка буде особливо проблематичною, якщо його оберуть президентом.

Бойко й Рабінович навряд чи погодяться об'єднатися довкола єдиного проросійського кандидата. І навіть якщо таке трапиться, то, зважаючи на перебування 16% їхніх потенційних виборців і 27 одномандатних округів, де Партія регіонів перемогла у 2012 році, під російською окупацією, вони не зможуть пробитися до другого туру і тим паче перемогти.

Основне змагання відбуватиметься між Тимошенко й Порошенком. Однак, насправді, це буде протистояння між Порошенком і Путіним. Тільки його російський президент сприймає як перешкоду для досягнення своїх стратегічних цілей в Україні. Переконаний, що з іншими потенційними переможцями, передусім із Тимошенко, зможе "домовитися".

Є 6 причин, чому Путін вважає Порошенка своїм головним опонентом.

По-перше, передвиборча платформа Порошенка "Армія, мова, віра" ґрунтується на українських патріотичних відчуттях. Якщо Леонід Кравчук вивів Україну з СРСР, здобувши незалежність у 1991 році, Порошенко допомагає Україні вийти з "русского мира".

По-друге, Путін не довіряє Порошенку, аби укласти з ним будь-яку угоду, адже розуміє, що він не погодиться на капітуляцію України.

По-третє, Україна вже закрила численні канали впливу російської м'якої сили. Завдяки отриманню православної автокефалії зможе позбутися духовного впливу Росії. Утворення української автокефальної православної церкви є не менш важливою подією, ніж проголошення Акту про незалежність 1991 року.

По-четверте, духовну самостійність доповнила психологічна незалежність від спадку радянського комуністичного тоталітаризму. Політика декомунізації стала важливим кроком на шляху до руйнування установок "Homo Sovieticus" та нівелювання впливу радянського спадку на світогляд українців.

По-п'яте, Порошенко ініціював зміни до Конституції, які мають закріпити прагнення України приєднатися до НАТО і ЄС.

По-шосте, військова політика Порошенка дозволила збудувати армію, яка за своєю могутністю перебуває на одному рівні зі збройними силами Польщі й Канади, що значно знизило ймовірність російського військового вторгнення. Навіть якщо таке вторгнення відбудеться, воно коштуватиме Росії дуже дорого.

Тарас Кузьо, для Gazeta.ua