Автокефалія української церкви диктується логікою історії

Уся історія держав із переважно православним населенням засвідчує, що держава не може бути байдужою до церковних подій на своїй території. Здебільшого православні за складом свого електорату країни прагнуть добитися того, щоб церковний центр розташовувався в межах їхніх національних держав, доволі нервово ставлячись до іноземних церковних юрисдикцій. Адже такі юрисдикції можуть створювати безліч політичних, національних і культурних проблем. Усе це повною мірою за 27 років незалежності відчула на собі Україна, дедалі більше розуміючи суттєвий зв'язок незалежності державної і церковної.

Об'єктивно автокефалія посилює державу, а відсутність її послаблює, роблячи відкритою для всіляких провокацій, маніпуляцій настроями громадян, перетворюючи церкву на засіб досягнення політичних цілей в інтересах іноземних структур, - пише Ігор Лосєв для "Радіо Свобода".

Колишній громадянин Росії, а нині нардеп і один з найбільш впливових діячів Московського патріархату на українських теренах Вадим Новинський пригрозив "громадянською війною" в разі надання Україні томосу про автокефалію церкви.

Політолог Андрій Мішин на одному з телеканалів зловтішався тим, що, на його думку, Україна томосу не отримає. Оголосив, що українська автокефалія суперечить європейським правилам і порушує релігійну свободу. Бо в Європі нібито держава абсолютно далека від будь-яких церковних проблем. А співробітник МЗС України часів Януковича Олег Волошин, погрожуючи "громадянською війною", розповідав про цілковите невтручання держави в церковні справи на Заході. Він з пафосом запитував: "чому конфлікти православних церков намагаються "розрулювати" політики?"

Відповідь тут проста. Тому, що це не конфлікт церков, це конфлікт держав. Невизнання автокефалії української православної церкви – то є специфічна форма боротьби проти державної незалежності України. В цьому протистоянні 1% релігії і 99% політики.

Прихильники Москви свідомо "забувають", що Російська православна церква від першого дня її існування перебувала під контролем світської влади, слово великого князя чи царя могло переважити думку церковного собору. За Петра І РПЦ перебувала під управлінням Священного синоду, фактично міністерства у справах церкви. Невдовзі РПЦ розгромили, а потім взяли під жорсткий чекістсько-партійний контроль. Як стверджує патріарх УПЦ Київського патріархату Філарет, в СРСР жодного єпископа не можна було висвятити без згоди КҐБ.

По суті нічого не змінилося в Росії в наші дні. РПЦ і державна влада – дві сторони однієї медалі.

А президент Путін особисто керував спецоперацією з об'єднання Російської зарубіжної православної церкви з Московським патріархатом і досягнув великого успіху, зумівши об'єднати чекістів із нащадками антикомуністів-білогвардійців.

Майже всі процеси автокефалізації православного світу відбувалися за активної участі відповідних держав. Приміром, щойно Греція набула незалежності, як вона проголосила автокефалію, відділившись від етнічно "свого" Константинопольського патріархату і створивши окрему Елладську православну церкву. Аналогічні процеси відбувалися в Болгарії, Румунії, Албанії, Сербії і так далі. Нині уряди Чорногорії і Македонії докладають неабияких зусиль, щоб вийти з під церковної влади сербського Белграда.

Тим, хто розповідає казки про абсолютне невтручання світських структур у церковне життя в західних країнах, варто було б згадати, що главою Англіканської церкви є король Британії (чи королева). В Данії є державна церква. Главою ДНЦ є королева Данії. Державною є також шведська церква, її вища адміністративна влада – уряд Швеції. Єпископів призначає державна влада. Фінська церква також є державною. Її єпископи призначаюся президентом. Видатки компенсуються з державного бюджету та за рахунок церковного податку, який стягується тільки з членів церкви. Державною є і Норвезька євангелічно-лютеранська церква. Її глава – король Норвегії. Церквою керує міністерство у справах освіти й церкви. Священики перебувають на службі держави й отримують від неї зарплати.

Епізодичне ж втручання української влади в державно-церковні справи пов'язане з питаннями національної безпеки України і є абсолютно мінімальним у порівняні з ситуацією низки європейських країн.

А велика міждержавна битва за томос уже відбувається і може затягнутися, враховуючи, зокрема, вплив Кремля на турецького президента Ердогана, який може натиснути на Вселенський патріархат. А також великий арсенал методів російських спецслужб. Однак, автокефалія української церкви диктується логікою історії і це головне.