Чому кордон з окупованими територіями не можна лишити, як є

Війна на Донбасі "напівзаморожена" так званими Мінськими домовленостями. Обстріли не припиняються, але і фронт особливо не рухається вже майже 4 роки. Це призвело до появи нового фактору українського життя – "лінії розмежування" між окупованими районами Донбасу та іншими територіями України.

Зрозуміло, що поява "кордону" там, де його раніше ніколи не було, створила місцевим мешканцям масу незручностей у зв'язку з перетином цього "бар'єру".

Люди змушені постійно переміщуватися між окупованою та неокупованою Україною з низки причин. Від "пенсійного туризму" до спілкування з рідними. Тому це питання – одне з найболючіших для Донбасу. Проте як українська держава, так і партії, які претендують на владу, здебільшого не дуже зосереджуються на його вирішенні. Сприймають нинішній тимчасовий порядок як щось саме собою зрозуміле.

Режим пропуску на лінії розмежування з окупованим Донбасом викликає масу запитань з перших днів його впровадження. У звіті ОБСЄ "Захист мирного населення і свобода пересування в Донецькій і Луганській областях" ще 2015 року відзначалося: система перепусток у зоні АТО обмежує можливість людей, що проживають на цих територіях, покинути зону конфлікту, залишити зруйновані райони, отримати допомогу в порятунку життя, включаючи гуманітарну.

Особливий пропускний режим вимагає дозволу від СБУ на перетин лінії розмежування для для громадян України. Це входить у пряму суперечність із засадами Конституції, де гарантоване вільне переміщення громадян. Звісно, можна посилатися на військовий стан, однак він може тривати досить довго, а, отже, все одно вимагатиме не тимчасових, а довготривалих вирішень проблеми.

Ну і варто нагадати наступне. Ті, хто дають дозволи на переміщення громадян, перевезення вантажів тощо, мають прекрасні можливості для корупції.

Зрештою, ситуація виглядає тим більш парадоксально, що для поїздок у так само окупований Росією Крим жодних дозволів нікому не потрібно.

Все це обумовлює необхідність вирішення проблеми. І, очевидно, певне місце вона має займати в програмових документах українських партій, що вже готуються до парламентських виборів.

Позиції щодо майбутнього лінії розмежування на Донбасі різняться часто діаметрально. Значна частина політсил або ігнорують це питання, або прагнуть уникати конкретики. Вони говорять про необхідність об'єднання країни та усунення перешкод для громадян, але не вдаються у пошук змістовніших відповідей.

Найбільш радикальну позицію уособлює "Самопоміч", яку можна умовно назвати "партією блокади". Політсила не так давно офіційно підтримувала акцію з блокування лінії розмежування для переміщення вантажів з ОРДЛО, яку проводили окремі активісти, організації та депутати. Ця акція мусила б припинити підтримку терористів та російської окупаційної адміністрації. Крім того, на перших етапах блокада розглядалася як фактор тиску щодо звільнення заручників та полонених, що перебувають на території ОДЛО. Позиція "Самопомочі" полягає у тому, що лінію розмежування на Донбасі слід перекрити для будь-яких економічних зв'язків, і, загалом, мінімізувати взаємодію з ОРДЛО. Це повинно допомогти у завершенні війни, яка, на думку політсили, втратить частину економічного підґрунтя.

Прямо протилежну позицію займає "Основа" Сергія Тарути. Їх позиція спрямована на відновлення економічних зв'язків з ОРДЛО. Мотивують численними економічними втратами України від блокади. При цьому, на думку керівників "Основи", блокада – це сценарій вигідний Росії, адже призводить до економічного занепаду України, втрати доходів до бюджету та робочих місць. Відповідно, виходом у політичній силі вбачають відновлення зв'язків як основу для подальшого мирного врегулювання (за допомогою міжнародної тимчасової адміністрації та за підтримки миротворців ООН).

Різниця позицій політсил пояснюється ще й їх електоральною базою. Для "Самопомочі" це, переважно, західноукраїнський електорат. Він сприймає Донбас як щось віддалення, незрозуміле, що потребує грошей та забирає життя, а тому має бути "відрізаним". "Основа" ж спирається на виборців Донецької, Луганської та суміжних областей, яких лінія розмежування відділяє від рідних та близьких.

Водночас, кожна програма – це ще і модель, взята за основу із наявних у світі "кейсів". Так повна блокада нагадує ситуацію на кордоні КНДР та Південної Кореї. Після ухвалення перемир'я там країну розділили по "лінії фронту", що виключає будь-які контакти між частинами. Сама лінія розмежування в Кореї – величезний укріпрайон, з кілометрами загорожі та мінними полями.

З іншого боку, лінія розмежування в Грузії через десятиліття після "заморозки" конфлікту перетворюється у звичну для всіх: з вільним перетином, відсутністю черг та інфраструктурою для виплат "грузинських пенсій" прямо на кордоні.

Проте говорити про якійсь сценарій в Україні поки що зарано.

На даний момент очевидно, що держава має вирішити низку задач:

- мінімізувати можливості для корупції на лінії розмежування;

- синхронізувати українську позицію щодо всіх окупованих територій - Криму та ОРДЛО. Адже не зрозуміло, як вимагати від світу однакової позиції щодо всієї української території, якщо сама Україна "мислить і діє" несинхронно;

- визначити статус мешканців ОРДЛО.

Петро Олещук, для Gazeta.ua