Слава Україні!

Реакція ФІФА на "Слава Україні" - це той випадок, коли прекрасно все. Як під дією реактиву проявляється "дійсне обличчя" речовини, так спрацювало і це гасло.

Почалося все з того, що 7 липня збірна Хорватії перемогла збірну Росії на Кубку світу. Після матчу двоє хорватських футболісти Огнєн Вукоєвич та Домагой Віда записали відео. У ролику Віда вигукує "Слава Україні!", а Вукоєвич каже, що ця перемога для "Динамо" та України. За це першому винесли попередження, а другого відсторонили від виконання обов'язків у збірній та оштрафували на понад 12 тис. євро.

Дії ФІФА обурили українців. Кориcтувачі "Фейсбук" запустили флеш-моб та обвалили рейтинг її сторінки. Але цим не обмежилися. Натрапила на пропозиції зібрати гроші для сплати штрафу замість хорватського футболіста.

Щось подібне в українській історії вже було. Наприкінці 1920-х років, коли священиків "видавлювали" із сіл непомірно високим податком, бувало, що селяни сплачували податок за панотця. Фактично викуповували його з родиною.

Футболіст, звісно, не священик. Але фраза, за яку дісталося хорвату, має для українців силу, рівнозначну "Патер ностер" для католиків. З простої причини - за неї помирали.

Як за "Отче наш" і відмову визнати кесаря Богом перші християни йшли на смерть у пащі диких звірів, так за "Слава Україні!" українці йшли на смерть від куль, голоду, чи від туги і виснаження за ґратами.

"Слава Україні" мало різний вимір і різний спосіб вислову.

Говорити українською вдома у роки заборони - як Лисенки, Старицькі, Косачі.

Написати пісню з рядками "Нам пора для України жить".

Написати "Геть від Москви!", як квінтесенцію власного погляду на культурні стосунки між Україною та Росією. І бути приневоленим до самогубства.

Підняти на ноги повнісінький кінозал і потім з ГУЛАГу писати - "Як добре те, що смерті не боюсь я, І не питаю, чи важкий мій хрест". І в тому ж ГУЛАГу загинути.

І воювати, воювати, воювати. У прямому сенсі слова. У рядах Українських січових стрільців, Дієвої Армії УНР, Української Галицької армії, Української повстанської армії та Збройних сил України. На всіх фронтах. Століттями. Чіпляючись за кожну можливість не програти.

І ті мільйони, які воювали і гинули були не найгірші. Письменники, поети, художники, з університетською освітою за плечима. Еліта. Лицарі.

І ось цих лицарів спортивні бюрократи з ФІФА оголошують фашистами?

Тут згадую одну фразу ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова. У 1923 році він у передовиці до газети "Заграва" написав: "Якщо фашизмом називається любов до рідної землі, то так, тоді ми - фашисти!". Викликає здивування, наскільки точно Донцов передбачив суть нашої актуальної війни проти імперії у її "федеративній" реінкарнації.

Імперія прагне усе українське (етнічне, громадянське, державницьке) замастити в умовному "фашизмі". Зробити нерукоподатним серед пристойного товариства. А серед самих українців створити штучну вилку між "державниками" і "захисниками прав людини". Штучну бодай тому, що у роки Другої світової війни найбільших втрат зазнали ті країни, чия державність була знищена одним з двох тоталітарних окупантів. Це продемонстрував на прикладі європейського єврейства Тімоті Снайдер.

Звідси істеричність реакції. Бо цього разу "Слава Україні!" звучить не з уст українця десь на полях Донеччини, а в центрі імперії. І найстрашніше - з уст іноземця. Чужинця так просто не заарештуєш, не посадиш у ГУЛАГ, не розрубаєш матроською шаблею, не замориш голодом. Це означає легітимізацію боротьби України проти імперії у очах світу.

Так, футболіст не президент і не політик, але завдяки масовості футболу його почують мільйони. І знатимуть, що "Слава Україні!" - національний клич того народу, якому присвячують перемоги на ТОП-змаганнях світу. Зразу ж стане цікаво, хто такі? Чому їм? Це справді сильний удар. І причина, чому диктатори усіх часів брали на озброєння масову культуру. У тому числі футбол. Саме це змусило Путіна корумпувати ФІФА і викинути мільярди у болото, перепрошую, на Олімпіаду в Сочі. Це та причина, яка штовхнула Гітлера провести Олімпіаду-1936 у Берліні.

Та хоч чужинця не можна вбити, можна залякати — стигматизацією, високим штрафом, ризиком для кар'єри. Що і робить зараз імперія. Не обманюймося — не ФІФА, а імперія.

І хорвати — не перша жертва. Пам'ятаємо про убитого британського журналіста Малкольма Маггеріджа і загиблого за нез'ясованих обставин валлійського журналіста Гаррета Джонса, які говорили про Голодомор. Вбитого у київській тюрмі австрійського ерцгерцога Вільгельма Габсбург-Лотрінгена, який присвятив життя боротьбі за українську незалежність. Єврейку Олену Курило, авторку українських спеціалізованих словників, яку заарештували і розстріляли як "українську буржуазну націоналістку".

Імперія хоче, щоб просте співчуття Україні загрожувало такими неприємностями, що ставало б занадто дорогою платнею для того, хто б на це зважився. Далі — провінціалізація і геттоїзація України, відрізаної страхом від усього білого світу.

Інтерес імперії зрозумілий. Але в чому інтерес ФІФА, яка згодилася бути "корисним ідіотом" у такій брудній справі? Гроші не пахнуть. Але ці панове і без того центи не рахують. Є тут цікавий момент — ті, хто над усе цінують можливість "домовитися", спокій і комфорт, не розуміють того, хто готовий протестувати і боротися. Єврочиновники, зокрема з ФІФА, — це покоління, яке виросло у комфорті. Яке навряд чи стояло перед моральним вибором. Надто таким, від якого може залежати власне життя. Марно вимагати від них розуміння у справах, які дослівно сочаться кров'ю.

А часом такі і ненавидять тих, хто "ставить чоло". Свого часу довелося прочитати парадоксальне припущення — найбільше у "покаранні" французьких, чеських, польських жінок за романи з німцями були активні не ті, хто і сам боровся з нацистами, а ті, хто і сам був не проти поколаборувати. Та тільки не заради того, щоб не дати дітям вмерти з голоду, а задля "лакомства нещасного". От і затирали власну совість, гуртом знущаючись зі слабшого. А в роки окупації не знати, чи винесли хоч кусень хліба бійцеві.

Ото ж ризикну припустити, що і сучасні єврочиновники часто з таких. Бо ж не тільки у ФІФА справа. Прикладів вистачає і з інших сфер і організацій, які, за словами Олега Ольжича, загиблого у Заксенхаузені за Україну, ідуть "за проводом хитрого Панци".

Олеся Ісаюк, для Gazeta.ua