Ціна компромісу

Головною проблемою для країни українці вважають війну на Донбасі. На другій сходинці - рівень життя. На третій - ситуація в економіці. Такі дані соцопитування КМІС.

За великим рахунком, перед нами той самий зазор, на який в майбутніх передвиборних кампаніях робитимуть ставку політики, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Цілком ймовірно, що нам продаватимуть "мир" і "процвітання" в рамках пакетної пропозиції. Переконуватимуть, що з моменту примирення рівень життя обов'язково почне зростати. Що військові витрати роздуті, а їх урізання піде на користь всім іншим.

Нам почнуть розповідати, що відновлення довоєнного рівня торгівлі з Росією - крок до добробуту. Що це лише "взаємовигідні компроміси". Що ми приречені бути точкою комунікації заходу і сходу.

І цим грішитимуть не тільки явні російські лобісти. Тому що формула "мир + торгівля" вигідна також тим, хто бачить своє завдання в збільшенні власного рейтингу за всяку ціну. Навіть якщо ціна - суверенітет країни.

Але в тому й особливість України, що в питанні безпеки компромісу бути не може.

Тому що припинення війни може бути результатом як перемоги, так і капітуляції. А війна сьогодні йде не тільки за населені пункти і квадратні кілометри. Більш того - війна йде не тільки за ідентичність і мову. Війна йде, в тому числі, за право України вирватися зі світу неефективних економік і неконкурентоспроможних систем.

На кону - питання ще й того самого економічного благополуччя, яке український обиватель звик ставити на чільне місце. Це битва за перехід до інших правил гри. Ринок і конкуренція. Системи стримувань і противаг. Держава для громадян, а не навпаки. Це битва не тільки із зовнішнім агресором, а й з внутрішньою неефективністю, помноженою на корупцію і корпоративні практики. Ця битва буде довгою. Процеси йтимуть зі змінним успіхом. Прогрес часом буде перемежовуватися відкатами, але ми можемо сперечатися про швидкість руху, а не про його вектор.

Будь-які зміни "всередині" можливі, лише поки армія тримає зовнішній периметр. Альтернативи цьому шляху просто немає. Капітуляція перед Росією не означатиме розмін ідентичності на процвітання. Програш означатиме знищення самого шансу на становлення ефективної економіки. Тому що російські протекторати не живуть багатше метрополій. А сучасна РФ залишається країною, вся внутрішня дискусія якої зводиться до питання: "на кому зекономити в першу чергу".

Програш у війні означатиме лише те, що вікно можливостей для українських реформ закінчиться. Що спроба побудувати "державу для громадянина" зазнає поразки. У Москви немає грошей, щоб будувати з підкорених країн вітрини. Тому капітуляція Києва означатиме крах не тільки нинішнього покоління українських громадян, а й наступного. Того самого, якому доведеться починати все з нуля.

І головне завдання в тому, щоб ця думка стала очевидною для будь-якого українського політика. Щоб в битві за симпатії виборців на кін не ставили питання суверенітету. Щоб "червоні лінії" були однаковими для всіх - незалежно від партійної програми.

Тому що ціна компромісу іноді буває надмірною.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода