Наші діти ростуть у жорстокому світі. І це ми його створили

Давайте станемо суспільством, яке дуже любить дітей

Бережіть своїх дітей. І чужих також. Давайте станемо суспільством, яке дуже любить дітей. Яке за жодних обставин не дозволяє мудакам на затонованих унітазах їх спочатку чавити, а потім сперечатися, хто винен – мудак за кермом чи дитина. Для того, щоб обговорювати правила дорожнього руху, потрібно для початку створити умови з їхього дотримання. Як в мізках, так і на вулицях.

Є думка, що дитина в момент свого народження – нескінченно геніальна. Вона знає і вміє абсолютно все: як голографічний зліпок всесвіту, у якому є колосальні запаси інформації, навичок і знань. І відразу після народження вона починає забувати, розучуватися. Інформаційні канали закриваються, зв'язок з космосом втрачається. Суспільство своїми догмами і кліше закриває канали комунікації.

Наші діти забувають все з подвійною швидкістю, бо наше суспільство, яке складається з величезної кількості обмежених і закомплексованих ідіотів, змушує їх це робити прямо з пелюшок. І врятувати від цього може тільки любов. Абсолютна, всепоглинаюча любов до дітей – своїх і чужих, особливо в ранньому віці.

В ранньому віці у дитини формується довгострокова пам'ять, тобто вона усвідомлює і пам'ятає себе як особистість. Спогади викликають емоційні стани того часу і на все життя залишають відчуття дитинства. У цей період формується почуття власної гідності. Дитина починає розуміти, що вона неповторна як особистість. І в цьому віці їй потрібна не тільки підтримка батьків, але і оточуючих її дорослих дядьків і тіток. Адже дорослі в її світі – головні.

Наш світ жорстокий, і ми частково самі винні, що створили його таким. Кожен приклався як зміг. При цьому, ми всі вступаємо в фазу, в якій головною цінністю є затребуваність, основним середовищем – мережа, а визначальними – професії, що вимагають крос-функціональності, інтуїції, співпереживання і соціальної взаємодії. Всіх тих якостей, які відрізняють людину від машини. Це той світ, який був описаний ще в 90-х в численних романах, оповіданнях та есе авторів кіберпанку: війни, техногенні катастрофи, квазітерроризм і кіберзлочинність, на тлі неймовірного розвитку хай-тек індустрії. Нікого вже давно не шокує бідність, незахищеність, безправ'я, безперспективність, що відбуваються на тлі холодного техногенного нуару.

Ось в такому світі живуть і будуть дорослішати наші діти. Тому нам потрібно старатися подвійно. Любити дітей не за вчинки, не за перемоги – просто за те, що вони є. І виховувати також – через любов. З найпершого моменту. "Скажіть, будь ласка, моєму малюкові зараз 3 роки, коли його потрібно почати виховувати? – Вибачте, ви запізнилися на 3 роки і 9 місяців".

Давайте станемо суспільством, яке дуже любить дітей. Психологія дитини, батьків і суспільства – єдине ціле. Неможливо зробити так, як хотілося б, але багато – можна. Завдання полягає в тому, щоб зробити максимум можливого.

Оригінал